обсесивно-компульсивного розлад
by nastya danilchyk
1. Причини та ознаки
1.1. Захворювання, як правило, розвивається після перенесеної гострої психотравми або на тлі досить тривалого психологічного дискомфорту. Визначити наявність неврозу можна за такими критеріями: Нав'язливі думки (обсесії) виникають постійно і викликають сильне занепокоєння або тривогу. Нав'язливі образи і думки не є звичайним надмірним занепокоєнням про реально наявно ситуацію. Пацієнт намагається ігнорувати тривожні думки, заміщаючи їх іншими або відволікаючись на якісь безглузді дії. Хворий усвідомлює, що його нав'язливі думки не є відбиттям реальності. Пацієнт відчуває непереборну потребу виконувати ритуали, спрямовані на запобігання або зниження ймовірності якоїсь події. При цьому він розуміє, що його дії нелогічні і не є розв'язанням проблеми. Якщо у вас чи ваших близьких спостерігається подібні симптоми, слід якомога швидше звернутися до фахівця, щоб він поставив точний діагноз і визначив схему лікування нав'язливого неврозу.
2. Лікування
2.1. Лікування цього розладу — комплексна задача, яку неможливо вирішити тільки простим призначенням лікарських препаратів. Головну роль в даному випадку відіграє медикаментозне лікування у вигляді призначення антидепресантів і психотерапія. Психотерапевт не тільки допомагає позбутися невротичних симптомів, що отруюють життя пацієнта, а й навчає його методиками самоконтролю та ефективної взаємодії з дійсністю, які допомагають попередити рецидив хвороби. Когнітивно-поведінкова терапія є єдиною психологічною терапією, що продемонструвала свою ефективність в лікуванні обсесивно-компульсивного розладу.[3] Немає доказів, що загальне консультування, психодинамічна психотерапія, психоаналітична терапія, гіпнотерапія, трансакційний аналіз є ефективні для лікування неврозу нав'язливих станів.[4] У процесі лікування хворий навчається усвідомлювати і правильно висловлювати свої почуття, переосмислює негативний життєвий досвід, перестає сприймати себе як жертву життєвих обставин, знаходить позитивний погляд на себе, на оточення і на весь світ. Все перераховане — складні завдання, проте це єдиний спосіб назавжди вилікувати невроз нав'язливих станів. До того ж, на шляху до лікування пацієнта постійно буде супроводжувати досвідчений психотерапевт, який завжди підтримає хворого і допоможе йому подолати всі перешкоди. Для лікування обсесивно-компульсивного розладу використовують медикаментозне лікування і психотерапію, як і при лікуванні інших неврозів.
3. Термін
3.1. психічний розлад, різновид неврозу, для якого характерні повторювані нав'язливі думки (обсесії), які нерідко перетікають у ритуальні дії (компульсії), що здійснюються, щоб зняти внутрішнє напруження, зменшити відчуття тривоги і запобігти лячним подіям.
4. Історичний огляд
4.1. Про обсесії та компульсії згадують у медичних джерелах ще XVII століття. Тоді нав’язливі ідеї та примуси розглядали як прояви релігійної меланхолії, а страждальців вважали «одержимими» — охопленими зовнішніми силами. Перший клінічний опис згаданого розладу належить Феліксy Платерy (1614). Нав’язливий страх смерті охарактеризував 1621 року Роберт Бартоно в книзі «Анатомія меланхолії». Аналогічні докучливі сумніви та побоювання описали 1660 року Джеремі Тейлор і Джон Мур, єпископ Єльський. В Англії у XVII столітті нав’язливі стани також зараховували до «релігійної меланхолії» та вважали, що вони виникають через надмірне посвячення себе Богу. Так, у XIX столітті набув широкого поширення термін «невроз», до якого потрапили і нав’язливості. Зокрема, обсесії почали диференціювати від маячення, а компульсії — від імпульсивних дій. Психіатри дискутували з приводу того, чи відносити ОКР до розладу емоцій, волі чи порушень інтелекту. Жан-Етьєн Домінік Ескіроль 1827 року вперше описав психічний розлад, дуже схожий на сучасне розуміння ОКР. Він класифікував його як «хворобу сумнівів» (folie de doute) — різновид часткового марення. А наприкінці XIX століття ОКР було систематизовано як неврастенію, яка в останній чверті XIX століття охоплювала величезний перелік різних порушень, у тому числі й ОКР, який тоді не вважали окремим розладом. На початку XX століття Зигмунд Фройд і П’єр Жане описали при примусах відмінні від неврастенії клінічні ознаки. Своєю чергою, П’єр Жане 1903 року в праці «Les Obsessions et la Psychasthenie» вирізнив невроз із нав’язливими станами з неврастенії як окреме захворювання і назвав його психастенією. Автор стверджував, що пацієнти з психастенією, на відміну від неврастенії, мають порушення особистості, ознаками якого є тривога, надмірне занепокоєння та сумніви.
5. Цікаві факти
5.1. У 2000 році група науковців-хіміків (Д. Марадзіті, А. Россі і Дж. Кассано з університету Пізи і Х. С. Акіскал з Каліфорнійського університету) одержала Шнобелівську премію в галузі хімії за відкриття того, що з точки зору біохімії романтична любов нічим не відрізняється від обсесивно-компульсивного розладу. Вони не врахували того факту, що «романтичне кохання», попри всі заподіяні муки, бажане людиною, в той час як ОКР є явно небажаною, але неминучою для хворого, мукою.
6. Діагностика
6.1. Обсесивно-компульсивний розлад діагностується на підставі скарг пацієнта, даних неврологічного огляду, психіатричного обстеження та психологічного тестування. Значущими для постановки діагнозу ДКР є виникають щодня обсессії та/або компульсія, займають не менше 1 добу та порушують звичний плин життя людини.