обсесивно-компульсивного розлад

Get Started. It's Free
or sign up with your email address
обсесивно-компульсивного розлад by Mind Map: обсесивно-компульсивного розлад

1. Причини та ознаки

1.1. Захворювання, як правило, розвивається після перенесеної гострої психотравми або на тлі досить тривалого психологічного дискомфорту. Визначити наявність неврозу можна за такими критеріями: Нав'язливі думки (обсесії) виникають постійно і викликають сильне занепокоєння або тривогу. Нав'язливі образи і думки не є звичайним надмірним занепокоєнням про реально наявно ситуацію. Пацієнт намагається ігнорувати тривожні думки, заміщаючи їх іншими або відволікаючись на якісь безглузді дії. Хворий усвідомлює, що його нав'язливі думки не є відбиттям реальності. Пацієнт відчуває непереборну потребу виконувати ритуали, спрямовані на запобігання або зниження ймовірності якоїсь події. При цьому він розуміє, що його дії нелогічні і не є розв'язанням проблеми. Якщо у вас чи ваших близьких спостерігається подібні симптоми, слід якомога швидше звернутися до фахівця, щоб він поставив точний діагноз і визначив схему лікування нав'язливого неврозу.

2. Лікування

2.1. Лікування цього розладу — комплексна задача, яку неможливо вирішити тільки простим призначенням лікарських препаратів. Головну роль в даному випадку відіграє медикаментозне лікування у вигляді призначення антидепресантів і психотерапія. Психотерапевт не тільки допомагає позбутися невротичних симптомів, що отруюють життя пацієнта, а й навчає його методиками самоконтролю та ефективної взаємодії з дійсністю, які допомагають попередити рецидив хвороби. Когнітивно-поведінкова терапія є єдиною психологічною терапією, що продемонструвала свою ефективність в лікуванні обсесивно-компульсивного розладу.[3] Немає доказів, що загальне консультування, психодинамічна психотерапія, психоаналітична терапія, гіпнотерапія, трансакційний аналіз є ефективні для лікування неврозу нав'язливих станів.[4] У процесі лікування хворий навчається усвідомлювати і правильно висловлювати свої почуття, переосмислює негативний життєвий досвід, перестає сприймати себе як жертву життєвих обставин, знаходить позитивний погляд на себе, на оточення і на весь світ. Все перераховане — складні завдання, проте це єдиний спосіб назавжди вилікувати невроз нав'язливих станів. До того ж, на шляху до лікування пацієнта постійно буде супроводжувати досвідчений психотерапевт, який завжди підтримає хворого і допоможе йому подолати всі перешкоди. Для лікування обсесивно-компульсивного розладу використовують медикаментозне лікування і психотерапію, як і при лікуванні інших неврозів.

3. Термін

3.1. психічний розлад, різновид неврозу, для якого характерні повторювані нав'язливі думки (обсесії), які нерідко перетікають у ритуальні дії (компульсії), що здійснюються, щоб зняти внутрішнє напруження, зменшити відчуття тривоги і запобігти лячним подіям.

4. Історичний огляд

4.1. Про обсесії та компульсії згадують у медичних джерелах ще XVII століття. Тоді нав’язливі ідеї та примуси розглядали як прояви релігійної меланхолії, а страждальців вважали «одержимими» — охопленими зовнішніми силами. Перший клінічний опис згаданого розладу належить Феліксy Платерy (1614). Нав’язливий страх смерті охарактеризував 1621 року Роберт Бартоно в книзі «Анатомія меланхолії». Аналогічні докучливі сумніви та побоювання описали 1660 року Джеремі Тейлор і Джон Мур, єпископ Єльський. В Англії у XVII столітті нав’язливі стани також зараховували до «релігійної меланхолії» та вважали, що вони виникають через надмірне посвячення себе Богу. Так, у XIX столітті набув широкого поширення термін «невроз», до якого потрапили і нав’язливості. Зокрема, обсесії почали диференціювати від маячення, а компульсії — від імпульсивних дій. Психіатри дискутували з приводу того, чи відносити ОКР до розладу емоцій, волі чи порушень інтелекту. Жан-Етьєн Домінік Ескіроль 1827 року вперше описав психічний розлад, дуже схожий на сучасне розуміння ОКР. Він класифікував його як «хворобу сумнівів» (folie de doute) — ​різновид часткового марення. А наприкінці XIX століття ОКР було систематизовано як неврастенію, яка в останній чверті XIX століття охоплювала величезний перелік різних порушень, у тому числі й ОКР, який тоді не вважали окремим розладом. На початку XX століття Зигмунд Фройд і П’єр Жане описали при примусах відмінні від неврастенії клінічні ознаки. Своєю чергою, П’єр Жане 1903 року в праці «Les Obsessions et la Psychasthenie» вирізнив невроз із нав’язливими станами з неврастенії як окреме захворювання і назвав його психастенією. Автор стверджував, що пацієнти з психастенією, на відміну від неврастенії, мають порушення особистості, ознаками якого є тривога, надмірне занепокоєння та сумніви.

5. Цікаві факти

5.1. У 2000 році група науковців-хіміків (Д. Марадзіті, А. Россі і Дж. Кассано з університету Пізи і Х. С. Акіскал з Каліфорнійського університету) одержала Шнобелівську премію в галузі хімії за відкриття того, що з точки зору біохімії романтична любов нічим не відрізняється від обсесивно-компульсивного розладу. Вони не врахували того факту, що «романтичне кохання», попри всі заподіяні муки, бажане людиною, в той час як ОКР є явно небажаною, але неминучою для хворого, мукою.

6. Діагностика

6.1. Обсесивно-компульсивний розлад діагностується на підставі скарг пацієнта, даних неврологічного огляду, психіатричного обстеження та психологічного тестування. Значущими для постановки діагнозу ДКР є виникають щодня обсессії та/або компульсія, займають не менше 1 добу та порушують звичний плин життя людини.