медіаграмотність

1. Дидактичні, психолого-педагогічні і методичні аспекти застосування медіа в освітньому процесі

2. Основні теорії медіаосвіти

2.1. Ідеологічна теорія медіа. Медіа здатні цілеспрямовано маніпулювати громадською думкою, в тому числі в інтересах того чи іншого соціального класу, раси чи нації.

2.2. «Ін'єкційна» («захисна», «протекціоністська», «прищеплювальна») теорія медіа-освіти. Ключові цілі «ін’єкційної» теорії медіа-освіти: запобігання шкідливим впливам медіа, протиставлення «вічних культурних цінностей» негативному впливові медіа, навчання розуміння відмінностей між реальністю і медіатекстом; пом’якшення ефекту надмірного захоплення медіа - переважно щодо дитячої та молодіжної аудиторії і т. ін.

2.3. Культурологічна теорія медіа-освіти. Головна мета медіа-освіти: навчання аудиторії розуміння того, як медіа можуть збагатити сприйняття, знання і т. ін. людини. Основний зміст медіа-освіти: «ключові поняття» медіа-освіти, ролі, котрі відіграють у суспільстві стереотипи, що поширюються за допомогою медіа.

2.4. «Практична» теорія медіа-освіти. Вплив медіа на аудиторію обмежений, вона може сама правильно вибрати й оцінити медіа-текст відповідно до своїх потреб. Головна мета медіа-освіти: допомогти аудиторії видобути з медіа максимум практичної користі відповідно до своїх потреб.

2.5. Теорія медіа-освіти як формування «критичного мислення». Медіа - «четверта влада», котра ширить моделі поведінки й соціальні цінності серед різнорідної маси індивідуумів. Головна мета медіа-освіти: захистити учнів від маніпулятивного впливу медіа, навчити орієнтуватися в нформаційному потоці сучасного демократичного суспільства. в

2.6. Соціокультурна теорія медіа-освіти Основні положення соціокультурної теорії медіа-освіти (за О. Шариковим): 1) розвиток медіа закономірно призводить до необхідності виникнення спеціальної професійної освіти у кожній новій сфері, пов’язаний із появою нових ЗМК; 2) враховуючи масовість медіа-аудиторії, у професіоналів, щонайперше викладачів спеціальних медіа-дисциплін, виникає потреба навчати більш широкі прошарки населення мови медіа; 3) ця тенденція посилюється у зв’язку з тим, що суспільство усвідомлює все більший вплив медіа на своє життя, а це породжує осмислення соціальної ролі медіа і, як наслідок, переконує медіапедагогів у подальшому розвиткові медіа-освітнього процесу.

3. Основні поняття медіаосвіти

3.1. Важливу роль у становленні та розвитку медіаосвіти відіграло ЮНЕСКО. Вважається, що вперше термін «медіаосвіта» був вжитий у 1973 р. на спільному засіданні сектору інформації ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно та телебачення.В документах ЮНЕСКО вказується, що медіаосвіта – це навчання теорії та практичним умінням для опанування сучасними мас-медіа, які розглядаються як частина специфічної, автономної галузі знань у педагогічній теорії та практиці; її слід відрізняти від використання медіа як до­поміжних засобів у викладанні інших галузей знань, таких як, наприклад, математика, фізика чи географія.

3.2. Мас-медіа – канали поширення масової комунікації. До основних м.-м. відносяться періодична преса, радіомовлення, телебачення, інтернет-медіа.

3.3. Медіакультура – сукупність духовних цінностей, створених інформаційно-комунікаційними засобами, що функціонують у суспільстві, щодо елементів культури комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а також культури її сприймання соціальними групами та соціумом у цілому.

3.4. Критичне мислення (бачення, оцінювання) – це психологічний механізм медіаграмотності, здатність до сприймання повідомлень такими, якими вони є, й подальше оцінювання у відповідному середовищі, глибоке й детальне розуміння історичного, економічного та художнього контекстів систем, представлених у повідомленні, здатність уловлювати нюанси в поданні інформаціі та відмінність від форми подання інших повідомлень на цю тему, здатність зробити висновки про сильні та слабкі сторони повідомлення.

4. Види медіа. Вплив медіа

4.1. Друковані. До друкованих мас-медіа слід віднести такі: газети; журнали; книги; бібліотеки.

4.2. Кінофільм, також – фільм, кінострічка — термін, що охоплює окремі проекти у області кінематографії.

4.3. Телебачення Канал телемовлення – це сукупність технічних засобів, пристосованих для трансляції телепередач на територію, визначену параметрами технічних засобів мовлення. Канали телемовлення залежно від власності на засоби мовлення можуть бути державними, приватними, акціонерними, громадськими. В нашій країні є державні і недержавні канали телемовлення.

4.4. Радіомо́влення — виробництво і розповсюдження аудіопрограм за допомогою електромагнітних хвиль, що поширюються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю приймачів.

4.5. Музика

4.6. Сучасний Інтернет має також дуже багато соціальних та культурних граней. Він є універсальним середовищем для спілкування, розваг та навчання.