Соціологія

1. СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ ТА НАУКИ

1.1. Соціологія освіти – галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

1.1.1. Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві.

1.1.2. Соціальна функція освіти – роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

1.1.2.1. Функція професіоналізації.

1.1.2.2. Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства.

1.1.2.3. Виховна функція системи освіти.

1.1.2.4. Виховна функція

1.1.2.5. Функція загальноосвітньої підготовки.

1.1.2.6. Науково-дослідна функція освіти.

1.1.3. Система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

1.2. Соціологія науки - галузь соціології, яка досліджує закономірності виникнення, функціонування й розвитку науки, взаємодії її як соціальною явища із суспільством та різними соціальними інститутами.

1.2.1. Предмет соціології науки

1.2.1.1. є різного роду механізми і процеси, які забезпечують: інтеграцію індивідів або колективів, що беруть участь у виробництві знань, тобто формування наукових співтовариств, різні форми включення їх до системи матеріального виробництва, освіти і соціального управління; взаємодію науки з соціальними процесами; диференціацію та інтеграцію наукових дисциплін тощо.

1.2.2. Принципи функціонування науки

1.2.2.1. Принцип універсалізму всеосяжності характеризує об’єктивну природу наукового знання (це завжди істинне знання, яке відповідає реальності).

1.2.2.2. Принцип комуналізму (або все загальності) вимагає, щоб наукове знання належало всьому науковому співтовариству й ставало загальним надбанням.

1.2.2.3. Принцип безкорисливості вимагає служіння істині. Вчений діє в ім’я досягнення істини, а не з корисливих міркувань.

1.2.2.4. Принцип організованого скептицизму вимагає, щоб наукове знання не сприймалося на віру.

1.2.3. Науково-технічний потенціал

1.2.3.1. сукупність засобів і можливостей для постановки і розв’язання наукових та науково-практичних проблем (у тому числі й нових) національного, регіонального і міжнародного значення.

2. Соціологія міста та урбаністики

2.1. це галузь соціологічної науки, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку міста як однієї з форм соціально-територіальної організації суспільства.

2.2. Перший напрям охоплює такі питання як специфіка урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв’язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування міста.

2.3. Другий напрям виявляє своїм предметом дослідження внутрішньої структури міста,вивчення у цьому зв’язку соціально-демографічної і соціально професійної структури міста, особливостей функціонування його соціальних інститутів, міського способу життята міської культури.

2.4. Третій напрям соціологічного дослідження міста передбачає аналіз закономірностей змін у розвитку і функціонуванні міста, звертає увагу на його соціальну інфраструктуру (різні форми побутового, соціального і культурного обслуговування).

2.5. Урбанізація (від лат. – місто; фр. – міський) – це процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

2.5.1. аспекти урбанізації:

2.5.1.1. демографічний – зростає чисельність міських мешканців

2.5.1.2. економічний – зменшується кількість населення, зайнятого у сільському господарстві за рахунок тих, хто зайнятий у промисловості та у невиробничій сфері;

2.5.1.3. суспільний – поширення міського стилю життя.

2.6. Теорії розвитку міст і міського способу життя

2.6.1. Модель концентричних зон

2.6.2. Модель секторів

2.6.3. Модель багатьох центрів

2.6.4. Теорії міського способу життя

3. Соціологічні дослідження

3.1. Види соціологічного дослідження:

3.1.1. Пілотажне дослідження – найбільш простий вид конкретного соціологічного дослідження. Воно вирішує обмежені за змістом завдання, охоплює невеликі обстежувані сукупності.

3.1.1.1. експрес-опитування.

3.1.2. Описове дослідження – більш глибокий соціологічний аналіз.

3.1.3. Аналітичне дослідження – найскладніший і глибокий вид соціологічного дослідження.

3.1.3.1. експеримент:

3.2. Програма соціологічного дослідження – науковий документ, який містить методологічні та процедурні основи дослідження соціального об’єкта.

3.3. Структура програми соціологічного дослідження:

3.3.1. Процедурний (методичний) розділ

3.3.2. Методологічний розділ

3.4. Гіпотеза в соціологічному дослідженні – обґрунтоване припущення про структуру, про механізми функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта.

3.4.1. Види гіпотез:

3.4.1.1. 1. За змістом: – описові (містять припущення про фактичний стан об’єкта, його функціонування); – пояснюючі (орієнтовані на встановлення причин, чинників, що пояснюють механізми функціонування об’єкта); – прогнозні (передбачають тенденції та напрямки функціонування і розвитку об’єкта).

3.4.1.2. 2. За рівнем аналізу: – теоретичні (існують у формі теоретичних припущень); – статистичні (формулюються як система показників й індексів статистики); – емпіричні (постають як операційні поняття, індекси, показники).

3.4.1.3. 3. 3 огляду на завдання дослідження: – основні; – другорядні.

3.4.1.4. 4. За послідовністю виникнення: – первинні (робочі гіпотези, висунуті під час розробки програми дослідження); – вторинні (висунуті замість первинних, якщо ті не підтверджуються під час дослідження).

3.5. Генеральна сукупність – обмежений територіально та у часі об’єкт дослідження.

3.5.1. суцільне обстеження.

3.6. Вибірковий метод – науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

3.6.1. Вибіркова сукупність – певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

3.7. Вибірка – метод дослідження, коли із загальної (генеральної) сукупності однорідних одиниць відбирається певна її частина (вибіркова сукупність); ця частина підпадає під обстеження.

3.7.1. методи вибірки:

3.7.1.1. Метод механічної вибірки.

3.7.1.2. Метод гніздовий вибірки.

3.7.1.3. Метод основного масиву.

3.7.1.4. Метод квотної вибірки.

3.7.2. Репрезентативність – здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

3.7.3. Помилка репрезентативності – відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

3.8. Методи збирання соціологічної інформації

3.8.1. Кількісні методи зазвичай застосовують, щоб отримати точну кількісну інформацію – вони базуються на репрезентативних вибірках і використовують статистичні методи аналізу даних. Це можуть бути звичайні методи опитування, контент-аналіз.

3.8.1.1. інтерв’ю або анкетування,

3.8.2. Якісні методи – це методи, що не мають на меті досягти репрезентативності отриманих даних, вони використовуються не для того, щоб отримати розподіл населення

3.8.2.1. Польове дослідження

3.8.3. Метод аналізу документів.

3.8.3.1. Спостереження

3.8.3.1.1. польові

3.8.3.1.2. лабораторні

3.8.4. метод соціологічного опитування.

3.8.4.1. Соціологічна анкета – це об’єднана єдиним дослідницьким задумом система питань, спрямованих на виявлення кількісних і якісних характеристик об’єкта дослідження.

4. Політична соціологія

4.1. Політика – галузь відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.

4.2. Соціологія політики – галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному середовищі.

4.3. Предмет соціології політики охоплює соціальні аспекти функціонування політичної сфери – інституціалізацію, соціалізацію, інструменталізацію політичних форм (держави, влади, демократії, консенсусу) в контексті соціального середовища, а також політичну свідомість і політичну поведінку людей, відображених у діяльності державних і суспільних інститутів, організацій та в механізмах їх впливу на процес функціонування влади.

4.4. проблемне поле соціології політики, основними елементами

4.4.1. 1. Аналіз політичного процесу та його матеріальної основи.

4.4.2. 2. Соціологічний аналіз механізму влади, її типологія, функціонування; участь індивідів у здійсненні владних функцій.

4.4.3. 3. Політична стратифікація

4.4.3.1. параметри, за якими одні соціальні групи наділяються більшим обсягом впливу і контролю, ніж інші, які впливають на ставлення до влади.

4.4.3.1.1. ранги державної ієрархії

4.4.3.1.2. ранг партійної ієрархії

4.4.3.1.3. партійна приналежність

4.4.3.1.4. політична поведінка

4.5. Політичні параметри

4.5.1. Ранги державної ієрархії.

4.5.2. Партійна належність.

4.5.3. Ранг партійної ієрархії.

4.5.4. Політична поведінка.

4.5.4.1. форма включення суб’єкта в політику, сукупність його дій для досягнення колективних цілей.

4.5.5. Соціологія політичної свідомості й політичної культури.

4.6. «три обличчя» влади

4.6.1. влада як виробництво рішень – це «обличчя» влади відбиває свідомі дії, які в деяких напрямах впливають на зміст рішень, що приймаються;

4.6.2. влада як визначення порядку денного відбиває здатність встановлювати і контролювати політичних діячів, ставити приватні пропозиції, рішення на перше місце на порядку денному законодавців;

4.6.3. влада як ментальний контроль – здатність впливати на спосіб думок, потреби, бажання крізь ідеологічну обробку чи психічний контроль.

4.7. Електоральна соціологія

4.7.1. Соціологічна концепція.

4.7.2. Соціально-психологічна концепція.

4.7.3. Теорія «раціонального вибору».

4.7.4. Теорія «політичного поля».

4.7.4.1. Соціальний простір – продукт людської діяльності, що є сукупністю суспільних суб’єктів, які становлять суспільну цілісність, а також сукупністю певних об’єктивованих взаємин між індивідами.

4.7.4.2. Політичне поле – проекція соціального простору на взаємодію суб’єктів влади.

5. Гендерна соціологія

5.1. Неофемінізм констатує, що сучасна західна культура є патріархальною, маскулінною, організованою не тільки за чоловічим зразком, а й пронизаною забобонами стосовно жінок, що виявляється в усіх сферах: науці, сім’ї, владі, релігії, мистецтві, рекламі тощо.

5.1.1. 1. Ліберальний. Основні вимоги його – ліквідація дискримінації жінок, законів, що обмежують їх права.

5.1.2. 2. Радикальний. Виходить з того, що головним злом, яке породжує нерівність жінок, є чоловічий шовінізм.

5.1.3. 3. Марксистський (соціалістичний). Жіночу пригніченість розглядає як продукт капіталістичних і патріархальних суспільних відносин, вважаючи можливим їх звільнення із завершенням капіталістичної фази та подоланням чоловічого контролю.

5.2. Фемінізм – науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.

5.2.1. суфражизм (англ. suffrage – виборче право) – рух за надання жінкам права обирати;

5.2.2. гуманістичний, який звільнення жінки вбачав у розвитку її інтелекту, підвищенні грамотності;

5.2.3. марксистський вважав, що становище жінки-робітниці зумовлене класовими причинами, тому боротьба за її звільнення збігається із загальним завданням звільнення пролетаріату.

5.3. Проблема ґендерних відмінностей

5.3.1. Соціобіологічна парадигма.

5.3.2. Марксистська та неомарксистська концепції.

5.3.3. Структурний функціоналізм.

5.3.4. Теорія конфлікту.

5.4. Основні категорії ґендерної соціології

5.4.1. «ґендер» (gender) означає соціальне очікування від представників кожної статі.

5.4.2. «сексизм» (лат. sexus – стать) був запроваджений феміністами за аналогією з расизмом і означав систему установок, що виправдовують соціальну нерівність жінки посиланням на корінні вади (хиби) жіночої природи, нібито нездатної до соціальної творчості.

5.4.3. «стать» охоплює комплекс репродуктивних, поведінкових, тілесних, соціальних характеристик, які визначають індивіда як чоловіка чи жінку.

5.5. Основні положення ґендерної соціології

5.5.1. Ґендерна соціалізація є процесом засвоєння ґендерних (соціостатевих) ролей і відтворення типів поведінки, очікуваних суспільством від чоловіків та жінок.

5.5.2. Ґендерні стереотипи — механізми, що забезпечують закріплення і трансляцію ґендерних ролей від покоління до покоління.

5.6. галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації, специфіку чоловічої та жіночої соціальних спільнот.

6. СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА.

6.1. Історичні типи суспільства

6.1.1. за марксистською концепцією, суспільство поділяється на формації (первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну).

6.1.2. цивілізаційний підхід, що передбачає поділ історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільства.

6.1.3. концепція інформаційного суспільства.

6.2. суспільство – це самі люди в їх суспільних відносинах.

6.3. Соціальний зв’язок – це соціальна дія, що виражає залежність людей чи груп, зумовлену спільною діяльністю конкретних спільностей, в певний час, для досягнення тих чи інших цілей.

6.4. Соціальна спільнота – це реально існуюча сукупність індивідів, об’єднаних відносно стійкими зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторності, унікальності і відрізняють від інших.

6.4.1. Масова соціальна спільнота – сукупність індивідів, яких об’єднують певні спільні погляди, схильності, смаки тощо

6.4.2. Групова соціальна спільнота (соціальна група) – сукупність індивідів, яка існує реально, фіксується емпірично, характеризується відносною цілісністю і стійкістю, є самостійним суб’єктом історичної та соціальної дії.

6.5. Соціальні відносини – відносини між групами людей або окремими їх представниками, що посідають різне місце в суспільстві, беруть певну участь в його політичному, економічному і духовному житті, відрізняються один від одного способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

6.5.1. Горизонтальний характер мають відносини між людьми, з однаковим соціальним статусом.

6.5.2. Вертикальний характер носять відносини між соціальними групами які мають різний соціальний статус.

6.6. Соціальні санкції – це розгалужена система винагород за виконання норм, тобто за конформізм, і покарань за відхилення від них, тобто за девіацію.

6.7. Соціальний інститут – сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, які регулюють різні сфери людської діяльності.

6.7.1. домашні або сімейні, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей;

6.7.2. обрядові чи церемоніальні – регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

6.7.3. політичні – є носіями пануючих у даному суспільстві політичних інтересів і відносин;

6.7.4. церковні – забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

6.7.5. професійні і промислові (цехи, профспілки), які виникають на основі поділу праці і регулюють економічні відносини.

6.8. Соціальна організація – цільова соціальна система, призначена для координації діяльності двох і більше людей, шляхом розподілу праці та ієрархізації влади.

6.8.1. Адміністративні організації – характеризуються жорстко заданою структурою і високим ступенем формалізації відносин, директивно встановленими зовні цілями, обмеженими можливостями для працівників впливати на них. Наприклад, міністерства, навчальні заклади, лікувальні заклади та ін.

6.8.2. Громадські організації – від адміністративних відрізняються добровільністю членства, менш формалізованими структурами, більшою можливістю впливати на кінцеві цілі. Наприклад, політичні партії, профспілки, клуби за інтересами та ін.

6.8.3. Асоціативні організації – ступінь формалізації відносин є мінімальним, структури рухомі, цілі не декларовані, а вплив на них індивідів досить великий. Яскравий приклад – сім’я.

6.9. Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, зміни в динаміці.

6.10. Соціальна структура – це анатомія суспільства, об’єктивно зумовлений його поділ на групи.

6.10.1. номінальні параметри структури,

6.10.2. рангові параметри соціальної структури

6.11. Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту, стиль життя тощо.

6.11.1. системи стратифікації:

6.11.1.1. Рабство – крайня форма нерівності, за якої певні індивіди у прямому розумінні належать іншим як їхня власність. До сьогодні рабство як формальний соціальний інститут зникло.

6.11.1.2. Стани – складова європейського феодалізму. Феодальні стани складалися з різних страт, наділені різними правами і обов’язками.

6.11.1.3. Касти є характерною рисою культури Індійського субконтиненту. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що виключає будь-яку соціальну мобільність. Стійкість цієї системи стратифікації підтримується релігією – індуїзмом.

6.11.1.4. Класи – характерна риса капіталістичного суспільства. Увів поняття класу та описав класову структуру суспільства К. Маркс, пояснивши виникнення класів економічними чинниками – суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності.

6.12. Соціальні зміни – процес виникнення нових явищ структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

6.12.1. Соціокультурні теорії,

6.12.2. Індустріально-технологічні теорії,

6.12.3. Соціально-економічні теорії,

6.13. Соціальна мобільність і проблеми її вивчення

6.13.1. горизонтальна – передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

6.13.2. вертикальна – передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.

6.13.2.1. Висхідна

6.13.2.2. Спадна

6.13.3. Швидкість мобільності – це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу. Нормальною швидкістю вважають пересування індивіда на одну-дві сходинки-«страти».

6.13.4. Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна)

6.13.5. Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна)

6.13.6. Сукупний індекс мобільності – це показник, який враховує швидкість та інтенсивність мобільності.

6.13.7. Інтенсивність мобільності – це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонтальному напрямах за певний час.

6.14. Соціальні статуси та соціальні ролі

6.14.1. Статус – сукупність прав і обов’язків громадянина, юридичної особи, суспільної організації, державного органу, які характеризують їх юридичне становище.

6.14.1.1. Статус Особистий

6.14.1.2. Статус соціальний – це позиція особистості в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

6.14.1.2.1. статус аскриптивний (приписуваний) – соціальна позиція, що надається індивіду суспільством або групою на належних від нього підставах; зумовлюється не індивідуальними здібностями, вміннями, кваліфікацією і заслугами самої людини, а етнічним походженням, місцем народження, родиною тощо.

6.14.1.2.2. статус здобутий (досягнутий) – статус, який набувається індивідом завдяки його зусиллям, діям (часто у змаганні з іншими людьми) і який вимагає від нього певних здібностей, знань, кваліфікації, освіти тощо. Наприклад, студент, лікар, учитель, офіцер.

6.14.1.2.3. статус вроджений (природний) – соціальне становище, яке зумовлюється суттєвими і відносно сталими біологічними та фізіологічними характеристиками людини. Наприклад, білий, чоловік, жінка, дитинство, юність, старість.