Get Started. It's Free
or sign up with your email address
Rocket clouds
Соціологія by Mind Map: Соціологія

1. Гендерна соціологія

1.1. Неофемінізм констатує, що сучасна західна культура є патріархальною, маскулінною, організованою не тільки за чоловічим зразком, а й пронизаною забобонами стосовно жінок, що виявляється в усіх сферах: науці, сім’ї, владі, релігії, мистецтві, рекламі тощо.

1.1.1. Три напрями неофемінізму:

1.1.1.1. 1. Ліберальний. Основні вимоги його – ліквідація дискримінації жінок, законів, що обмежують їх права.

1.1.1.2. 2. Радикальний. Виходить з того, що головним злом, яке породжує нерівність жінок, є чоловічий шовінізм. Тому необхідно зруйнувати все створене чоловіками, передусім державу..

1.1.1.3. 3. Марксистський (соціалістичний). Жіночу пригніченість розглядає як продукт капіталістичних і патріархальних суспільних відносин, вважаючи можливим їх звільнення із завершенням капіталістичної фази та подоланням чоловічого контролю.

1.2. Фемінізм – науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.

1.2.1. Напрями фемінізму:

1.2.1.1. суфражизм (англ. suffrage – виборче право) – рух за надання жінкам права обирати;

1.2.1.2. гуманістичний, який звільнення жінки вбачав у розвитку її інтелекту, підвищенні грамотності;

1.2.1.3. марксистський вважав, що становище жінки-робітниці зумовлене класовими причинами, тому боротьба за її звільнення збігається із загальним завданням звільнення пролетаріату.

1.3. Сучасна гендерна політика розвивається за такими напрямами:

1.3.1. рівноправність у зайнятості та навчанні;

1.3.2. сервісний контроль за дітьми;.

1.3.3. контроль за народжуваністю, методами контрацепції та штучного переривання вагітності;

1.3.4. юридична та фінансова незалежність жінок;

1.3.5. протидія сексуальному гнобленню та чоловічому насильству.

1.4. Гендерна соціалізація є процесом засвоєння ґендерних (соціостатевих) ролей і відтворення типів поведінки, очікуваних суспільством від чоловіків та жінок.

1.5. Концепції, напрями, парадигми проблем ґендерних відмінностей, нерівності чоловіків і жінок

1.5.1. Соціобіологічна парадигма.

1.5.1.1. Е. Вілсон, Д. Бараш

1.5.2. Структурний функціоналізм.

1.5.2.1. Т. Парсонс

1.5.3. Марксистська та неомарксистська концепції.

1.5.3.1. Ф. Енгельса

1.5.4. Теорія конфлікту.

1.5.4.1. Р. Коллінз

1.5.5. Символічний інтеракціонізм.

1.6. Гендерні стереотипи — механізми, що забезпечують закріплення і трансляцію ґендерних ролей від покоління до покоління.

1.7. Під гендерним підходом розуміють:

1.7.1. а) окрему гендерну теорію, яка вивчає родину та соціальні стосунки статей;

1.7.2. б) універсальну концепцію патріархату як системи панування в суспільстві;

1.7.3. в) загальнометодологічний підхід, що розглядає стосунки статей як відношення влади.

1.8. Гендерна соціологія – галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації, специфіку чоловічої та жіночої соціальних спільнот.

2. Соціологія освіти та науки

2.1. Соціологія науки – галузь соціології, яка досліджує закономірності виникнення, функціонування й розвитку науки, взаємодії її як соціальною явища із суспільством та різними соціальними інститутами.

2.1.1. Принципи функціонування науки:

2.1.1.1. принцип універсалізму всеосяжності характеризує об’єктивну природу наукового знання (це завжди істинне знання, яке відповідає реальності);

2.1.1.2. принцип комуналізму (або все загальності) вимагає, щоб наукове знання належало всьому науковому співтовариству й ставало загальним надбанням;

2.1.1.3. принцип безкорисливості вимагає служіння істині. Вчений діє в ім’я досягнення істини, а не з корисливих міркувань;

2.1.1.4. принцип організованого скептицизму вимагає, щоб наукове знання не сприймалося на віру;

2.1.1.5. раціоналізм (прагнення зрозуміти все узагальнено і абстрактно);

2.1.1.6. емоційна нейтральність (вимога з «холодною головою» відноситися до будь-яких стверджень).

2.1.2. Основні завдання соціології науки полягають у вивченні законів розвитку і функціонування науки як цілісної системи, що входить до більш широкої соціальної системи.

2.1.3. Науково-технічний потенціал – це сукупність засобів і можливостей для постановки і розв’язання наукових та науково-практичних проблем (у тому числі й нових) національного, регіонального і міжнародного значення..

2.2. Соціологія освіти – галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

2.2.1. Система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

2.2.2. Соціальна функція освіти – роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

2.2.2.1. Функція професіоналізації.

2.2.2.2. Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства.

2.2.2.3. Виховна функція системи освіти.

2.2.2.4. Функція загальноосвітньої підготовки.

2.2.2.5. Науково-дослідна функція освіти.

3. Соціологія міста та урбаністики

3.1. Соціологія міста – це галузь соціологічної науки, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку міста як однієї з форм соціально-територіальної організації суспільства.

3.1.1. Перший напрям охоплює такі питання як специфіка урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв’язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування міста.

3.1.2. Другий напрям виявляє своїм предметом дослідження внутрішньої структури міста, вивчення у цьому зв’язку соціально-демографічної і соціально професійної структури міста, особливостей функціонування його соціальних інститутів, міського способу життя та міської культури.

3.1.3. Третій напрям соціологічного дослідження міста передбачає аналіз закономірностей змін у розвитку і функціонуванні міста, звертає увагу на його соціальну інфраструктуру (різні форми побутового, соціального і культурного обслуговування).

3.2. Урбанізація (від лат. – місто; фр. – міський) – це процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

3.2.1. Аспекти урбанізації:

3.2.1.1. демографічний – зростає чисельність міських мешканців (в основному, за рахунок міграції до міст). У зв’язку з цим значно розширюються межі міст;

3.2.1.2. економічний – зменшується кількість населення, зайнятого у сільському господарстві за рахунок тих, хто зайнятий у промисловості та у невиробничій сфері;

3.2.1.3. суспільний – поширення міського стилю життя. Стирається різка відмінність між стилем життя у місті і в селі, цьому особливо сприяє поширення сітки телекомунікацій.

3.3. Теорії розвитку міст і міського способу життя:

3.3.1. модель концентричних зон;

3.3.1.1. Роберт Парк та Ентоні Берджес,Олександр Трущенко

3.3.2. модель секторів;

3.3.2.1. Гомер Гойт

3.3.3. модель багатьох центрів;

3.3.3.1. Ченеі Гарріс і Едвард Ульманн

3.3.4. Модерністський і постмодерністський підходи до розуміння ролі і вигляду сучасних міст

3.4. Місто – це територіально сконцентрована форма розселення людей, зайнятих переважено несільськогосподарською діяльністю, що характеризується значною густотою населення, специфічними соціальними функціями та особливою культурою поведінки.

3.4.1. Місто виконує ряд важливих соціальних функцій:

3.4.1.1. економічна;

3.4.1.2. екологічна;

3.4.1.3. демографічна;

3.4.1.4. соціально-побутова;

3.4.1.5. суспільно-політична;

3.4.1.6. культурно-виховна.

4. Соціологія політики

4.1. Політична соціологія – це наукова дисципліна, яка досліджує відносини між соціальними та політичними процесами та явищами.

4.2. Політика – галузь відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.

4.3. Соціологія політики – галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному середовищі.

4.4. Предмет соціології політики охоплює соціальні аспекти функціонування політичної сфери – інституціалізацію, соціалізацію, інструменталізацію політичних форм (держави, влади, демократії, консенсусу) в контексті соціального середовища, а також політичну свідомість і політичну поведінку людей, відображених у діяльності державних і суспільних інститутів, організацій та в механізмах їх впливу на процес функціонування влади.

4.5. Три періоди становлення соціології політики:

4.5.1. передісторія соціології політики (до середини XIX ст.);

4.5.2. класичний етап (друга половина XIX ст. – 20-ті роки XX ст.);

4.5.3. сучасний етап.

4.6. М. Вебер

4.6.1. Одним з перших здійснив соціальний аналіз влади, владних відносин, дав класифікацію типів держави в суспільстві.

4.7. Дослідження проблем політики і соціології політики:

4.7.1. проблема еліт;

4.7.1.1. В. Парето, Г. Моска

4.7.2. проблема політичних партій;

4.7.2.1. Р. Міхельс

4.7.3. проблема груп тиску і лобізму;

4.7.3.1. А. Бентлі, Д. Трумен

4.7.4. проблема пропаганди і масових комунікацій.

4.7.4.1. Г. Лассвелл

4.8. Основні елементи проблемного поля соціології політики:

4.8.1. аналіз політичного процесу та його матеріальної основи;

4.8.2. соціологічний аналіз механізму влади, її типологія, функціонування; участь індивідів у здійсненні владних функцій;

4.8.3. політична стратифікація.

4.9. Політичні параметри:

4.9.1. ранги державної ієрархії;

4.9.2. партійна належність;

4.9.3. ранг партійної ієрархії;

4.9.4. політична поведінка;

4.9.5. соціологія політичної свідомості й політичної культури.

4.10. Владні відносини та соціальна стратифікація.

4.10.1. Кеннет Боулдінг виділяє «три обличчя» влади:

4.10.1.1. влада як виробництво рішень;

4.10.1.2. влада як визначення порядку денного;

4.10.1.3. влада як ментальний контроль.

4.10.2. М. Вебер виокремив декілька джерел політичної влади і соціальної стратифікації, що пояснюються через:

4.10.2.1. поняття клас, яке відображає економічні відмінності між людьми;

4.10.2.2. поняття статусу, що залежить від поваги і престижу індивіда у соціальному оточенні;

4.10.2.3. поняття владних та політичних інститутів.

4.10.3. М. Вебер розрізняє три види соціального розшарування:

4.10.3.1. економіко-технологічне розшарування та індустріальні, професійні й комерційні організації, що відображають його;

4.10.3.2. відмінності статусів та їх вплив на міжособові відносини; це відіграє особливо значущу роль в процесах політичної соціалізації і політичної участі;

4.10.3.3. інституціональні відмінності та їх вплив на засоби взаємодії індивідів, соціальних спільнот і груп із різноманітними політичними, в тому числі партійними, структурами.

4.11. Політична активність – форма включення суб’єкта в політику, сукупність його дій для досягнення колективних цілей.

4.12. Політична участь – це активність суб’єктів у рамках запропонованих ним програм реалізації їх колективних інтересів.

4.12.1. Участь з низькою залученістю;

4.12.2. Участь з високою залученістю.

4.13. Політичне включення визначається відношенням особистості до даної системи, яке вміщує в себе уявлення про своє місце в системі, про те, що людина повинна дати їй і що вона прагне отримати від неї.

4.14. Політична поведінка – це будь-яка форма участі в здійсненні влади (або протидії її здійснення), що охоплює участь у формальних організаціях і масових рухах, включеність у різні елементи системи або усвідомлену відстороненість від них, публічну маніфестацію поглядів з метою впливу на громадську думку, політичні інститути або керівні політичні групи.

4.14.1. Типи політичної поведінки:

4.14.1.1. «відкритий» (політична дія);

4.14.1.1.1. Політична дія передбачає певний ступінь активності.

4.14.1.2. «закритий» (політична іммобільність, або бездіяльність).

4.15. Електоральна соціологія – галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об’єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

4.15.1. Завдання

4.15.1.1. дослідження мотивації поведінки виборців під час голосування, різноманітних чинників, які впливають на їх електоральні симпатії та антипатії.

4.15.2. Предмет електоральної соціології

4.15.2.1. електоральна поведінка виборців, які делегують свої законодавчі права обмеженій кількості своїх представників.

4.15.3. Об’єкт

4.15.3.1. процес обрання представників законодавчої влади у демократичних суспільствах (ґрунтується на вільному вияві політичної свідомості всіх громадян та на системі прямих виборів у законодавчі органи влади).

4.15.4. Теоретичні концепції, що намагалися виробити цілісне бачення електоральної поведінки виборців:

4.15.4.1. соціологічна концепція;

4.15.4.2. соціально-психологічна концепція;

4.15.4.3. теорія «раціонального вибору»;

4.15.4.4. теорія «політичного поля».

4.16. Соціальний простір – продукт людської діяльності, що є сукупністю суспільних суб’єктів, які становлять суспільну цілісність, а також сукупністю певних об’єктивованих взаємин між індивідами.

4.17. Політичне поле – проекція соціального простору на взаємодію суб’єктів влади.

5. Соціологічні дослідження

5.1. Соціологічне дослідження – система послідовних методологічних, методичних та організаційних процедур,спрямованих на вирішення єдиної мети: одержати дані про явище або процес, що вивчається для вирішення конкретних теоретичних і соціальних проблем.

5.1.1. Особливість соціологічного дослідження:

5.1.1.1. вивчення соціальних процесів здійснюється через аналіз людської діяльності (або її результатів);

5.1.1.2. з гносеологічної точки зору (тобто з точки зору пізнавального процесу) – особливий тип суб’єктно-об’єктивних відносин (людини до людини).

5.1.2. Види соціологічного дослідження:

5.1.2.1. за масштабом:

5.1.2.1.1. міжнародні;

5.1.2.1.2. загально-національні;

5.1.2.1.3. регіональні;

5.1.2.1.4. галузеві;

5.1.2.1.5. локальні.

5.1.2.2. за головною метою:

5.1.2.2.1. фундаментальні;

5.1.2.2.2. прикладні.

5.1.2.3. за частотою проведення:

5.1.2.3.1. разові;

5.1.2.3.2. повторювальні:

5.1.2.4. за системою вибору одиниць об’єкта:

5.1.2.4.1. монографічні;

5.1.2.4.2. суцільні;

5.1.2.4.3. вибіркові.

5.2. Три основні види дослідження в залежності від масштабності і складності поставлених завдань:

5.2.1. Пілотажне дослідження – найбільш простий вид конкретного соціологічного дослідження. Воно вирішує обмежені за змістом завдання, охоплює невеликі обстежувані сукупності.

5.2.1.1. Експрес-опитування.

5.2.2. Описове дослідження – більш глибокий соціологічний аналіз. Об’єктом дослідження тут виступає досить велика спільність людей, не однорідна за своїми характеристиками, що дозволяє робити порівняння і зіставлення.

5.2.3. Аналітичне дослідження – найскладніший і глибокий вид соціологічного дослідження. На відміну від описового воно передбачає також виявлення причин, що обумовлюють той чи інший характер спостережуваного явища, його динаміку і т. д.

5.2.3.1. Експеримент: коли соціолог створює певні ситуації, які допомагають йому більш поглиблено з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки, фактори.

5.3. Програма соціологічного дослідження – науковий документ, який містить методологічні та процедурні основи дослідження соціального об’єкта.

5.3.1. Структура програми соціологічного дослідження:

5.3.1.1. методологічний розділ (Що?, Для чого робити?):

5.3.1.1.1. 1. Формування, проблеми, визначення об’єкта, предмета дослідження.

5.3.1.1.2. 2. Визначення мети і завдань дослідження.

5.3.1.1.3. 3. Інтерпретація основних понять.

5.3.1.1.4. 4. Попередній системний аналіз об’єкта.

5.3.1.1.5. 5. Розробка робочих гіпотез.

5.3.1.2. процедурний (методичний) розділ (Як?):

5.3.1.2.1. 1. Стратегічний (принциповий) план.

5.3.1.2.2. 2. Обґрунтування вибірки.

5.3.1.2.3. 3. Методи і процедури збору та аналізу первинних даних.

5.3.1.2.4. 4. Вид підсумкового документа (аналітичний звіт, стаття, монографія...).

5.4. Об’єкт соціологічного дослідження: певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб’єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

5.4.1. Вибірка – метод дослідження, коли із загальної (генеральної) сукупності однорідних одиниць відбирається певна її частина (вибіркова сукупність); ця частина підпадає під обстеження.

5.4.1.1. Основні методи вибірки:

5.4.1.1.1. метод механічної вибірки;

5.4.1.1.2. метод серійної вибірки;

5.4.1.1.3. метод гніздовий вибірки;

5.4.1.1.4. метод основного масиву;

5.4.1.1.5. метод квотної вибірки.

5.4.1.2. Репрезентативність – здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

5.4.1.2.1. Помилка репрезентативності – відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

5.5. Предмет соціологічного дослідження: найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об’єкта, які необхідно дослідити

5.6. Гіпотеза в соціологічному дослідженні – обґрунтоване припущення про структуру, про механізми функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта.

5.6.1. Види гіпотез:

5.6.1.1. 1. За змістом:

5.6.1.1.1. описові;

5.6.1.1.2. пояснюючі;

5.6.1.1.3. прогнозні.

5.6.1.2. 2. За рівнем аналізу:

5.6.1.2.1. теоретичні;

5.6.1.2.2. статистичні;

5.6.1.2.3. емпіричні.

5.6.1.3. 3. 3 огляду на завдання дослідження:

5.6.1.3.1. основні;

5.6.1.3.2. другорядні.

5.6.1.4. 4. За послідовністю виникнення:

5.6.1.4.1. первинні;

5.6.1.4.2. вторинні.

5.7. Методи збирання соціологічної інформації:

5.7.1. кількісні методи;

5.7.2. якісні методи;

5.7.3. метод аналізу документів;

5.7.4. метод соціологічного опитування;

5.7.4.1. анкетування;

5.7.4.2. інтерв’ю;

5.7.4.3. кількісне опитування ;

5.7.4.4. польове дослідження;

5.7.4.5. ненав’язливі дослідження.

5.7.5. соціологічна анкета;

5.7.6. спостереження.

6. Суспільство як соціальна система.

6.1. Історичні типи суспільства

6.1.1. Згідно з марксистською концепцією, суспільство поділяється на формації (первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну).

6.1.2. Цивілізаційний підхід, що передбачає поділ історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільства.

6.1.2.1. Даніель Белл

6.1.2.2. Олвін Тоффлер

6.1.3. Концепція інформаційного суспільства.

6.2. Суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах.

6.2.1. Ознаки суспільства:

6.2.1.1. має власну назву та історію;

6.2.1.2. проживає на території, яку вважає своєю;

6.2.1.3. згуртована спільною системою цінностей і норм (традицій, звичаїв, норм, законів, правил), яку називаємо культурою;

6.2.1.4. має власну систему управління;

6.2.1.5. шлюби укладаються між представниками даної спільноти;

6.2.1.6. поповнюється за рахунок дітей, які визнані представниками даного суспільства;

6.2.1.7. існує у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда.

6.3. Соціальний зв’язок – це соціальна дія, що виражає залежність людей чи груп, зумовлену спільною діяльністю конкретних спільностей, в певний час, для досягнення тих чи інших цілей.

6.4. Соціальна спільнота – це реально існуюча сукупність індивідів, об’єднаних відносно стійкими зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторності, унікальності і відрізняють від інших.

6.4.1. Масова соціальна спільнота – сукупність індивідів, яких об’єднують певні спільні погляди, схильності, смаки тощо (фани естрадних зірок, уболівальники спортивних команд).

6.4.2. Групова соціальна спільнота (соціальна група) – сукупність індивідів, яка існує реально, фіксується емпірично, характеризується відносною цілісністю і стійкістю, є самостійним суб’єктом історичної та соціальної дії.

6.4.2.1. Первинна група складається з невеликої кількості людей, між якими встановлюються прямі контакти емоційного характеру (дружба, кохання, симпатія).

6.4.2.2. Вторинна група утворюється з людей, між якими майже відсутні емоційні зв’язки, а їхня взаємодія зумовлена прагненням досягти певної мети (найчастіше це професійні, виробничі спільноти, наприклад, трудовий колектив, студентська група, виробнича бригада).

6.4.2.3. Групу з чисельністю до тридцяти осіб визначають як малу соціальну групу.

6.4.2.4. До великих груп найчастіше відносять етнічні групи, демографічні групи (чоловіки, жінки, пенсіонери, діти), професійні групи (підприємці, вчителі, менеджери), класові групи та ін.

6.5. Соціальні відносини – відносини між групами людей або окремими їх представниками, що посідають різне місце в суспільстві, беруть певну участь в його політичному, економічному і духовному житті, відрізняються один від одного способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

6.5.1. Горизонтальний характер мають відносини між людьми, з однаковим соціальним статусом.

6.5.2. Вертикальний характер носять відносини між соціальними групами які мають різний соціальний статус.

6.6. Соціальні санкції – це розгалужена система винагород за виконання норм, тобто за конформізм, і покарань за відхилення від них, тобто за девіацію.

6.7. Соціальний інститут – сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, які регулюють різні сфери людської діяльності.

6.7.1. Герберт Спенсер і виділив п’ять типів соціальних інститутів залежно від розв’язуваного ними завдання:

6.7.2. домашні або сімейні, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей;

6.7.3. обрядові чи церемоніальні – регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

6.7.4. політичні – є носіями пануючих у даному суспільстві політичних інтересів і відносин;

6.7.5. церковні – забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

6.7.6. професійні і промислові (цехи, профспілки), які виникають на основі поділу праці і регулюють економічні відносини.

6.7.7. Головні типи інститутів:

6.7.7.1. Функції інститутів:

6.7.8. економічні (власність, гроші, банки, господарські об’єднання);

6.7.8.1. організовують економічну сферу суспільства, забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг.

6.7.9. політичні (держава, Верховна рада, суд, прокуратура, армія, міліція)

6.7.9.1. пов’язані зі встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей.

6.7.10. культурні та виховні (наука, освіта, релігія, ЗМІ);

6.7.10.1. сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів.

6.7.11. соціальні (шлюб, сім’я).

6.7.11.1. організовують добровільні об’єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

6.8. Соціальна організація – цільова соціальна система, призначена для координації діяльності двох і більше людей, шляхом розподілу праці та ієрархізації влади.

6.8.1. І. Пригожин виділив такі три типи соціальних організацій залежно від структури:

6.8.1.1. Адміністративні організації – характеризуються жорстко заданою структурою і високим ступенем формалізації відносин, директивно встановленими зовні цілями, обмеженими можливостями для працівників впливати на них. Наприклад, міністерства, навчальні заклади, лікувальні заклади та ін.

6.8.1.2. Громадські організації – від адміністративних відрізняються добровільністю членства, менш формалізованими структурами, більшою можливістю впливати на кінцеві цілі. Наприклад, політичні партії, профспілки, клуби за інтересами та ін.

6.8.1.3. Асоціативні організації – ступінь формалізації відносин є мінімальним, структури рухомі, цілі не декларовані, а вплив на них індивідів досить великий. Яскравий приклад – сім’я.

6.8.2. Залежно від рівня формалізації зв’язків і відносин, розрізняють:

6.8.2.1. формальні організації - будують соціальні відносини на підставі регламентації в’язків, статусів, норм;

6.8.2.2. неформальні організації, які є спонтанно створеною системою соціальних зв’язків, ґрунтуються на товариських взаєминах та особистому виборі зв’язків учасників і характеризуються соціальною самостійністю.

6.9. Соціальні зміни – процес виникнення нових явищ структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

6.9.1. Макросоціологічні теорії соціальних змін:

6.9.2. соціокультурні теорії, які на передній план висувають зміни в соціокультурній сфері – світогляді, релігії, системах цінностей, менталітеті соціальних груп, суспільств та епох;

6.9.2.1. Теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна.

6.9.3. індустріально-технологічні теорії, які інтерпретують соціальні зміни як похідні від змін в технології матеріального виробництва;

6.9.4. соціально-економічні теорії.

6.9.4.1. Марксизм - вирішальним фактором соціальних змін є економічний розвиток.

6.10. Соціальна структура – це анатомія суспільства, об’єктивно зумовлений його поділ на групи. .

6.10.1. Параметри соціальної структури:

6.10.1.1. номінальні параметри структури

6.10.1.1.1. демографічні;

6.10.1.1.2. етнічні;

6.10.1.1.3. територіальні.

6.10.1.2. рангові параметри соціальної структури:

6.10.1.2.1. класові;

6.10.1.2.2. професійні.

6.11. Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту, стиль життя тощо.

6.11.1. Системи стратифікації:

6.11.1.1. закрита (жорстка) система стратифікації:

6.11.1.1.1. рабство – крайня форма нерівності, за якої певні індивіди у прямому розумінні належать іншим як їхня власність.

6.11.1.1.2. касти є характерною рисою культури Індійського субконтиненту. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що виключає будь-яку соціальну мобільність. Стійкість цієї системи стратифікації підтримується релігією – індуїзмом.

6.11.1.1.3. стани – складова європейського феодалізму. Феодальні стани складалися з різних страт, наділені різними правами і обов’язками.

6.11.1.2. відкрита система стратифікації:

6.11.1.2.1. класи - характерна риса капіталістичного суспільства. Економічний чинник - суспільний поділ праці, формування відносин пріватної власності .

6.12. Соціальні зміни – процес виникнення нових явищ структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

6.12.1. Макросоціологічні теорії соціальних змін:

6.12.1.1. соціокультурні теорії, які на передній план висувають зміни в соціокультурній сфері – світогляді, релігії, системах цінностей, менталітеті соціальних груп, суспільств та епох;

6.12.1.1.1. Теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна.

6.12.1.2. індустріально-технологічні теорії, які інтерпретують соціальні зміни як похідні від змін в технології матеріального виробництва;

6.12.1.3. Соціально-економічні теорії.

6.12.1.3.1. Марксизм - вирішальним фактором соціальних змін є економічний розвиток.

6.13. Соціальна мобільність і проблеми її вивчення.

6.13.1. Види соціальної мобільності:

6.13.1.1. горизонтальна – передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

6.13.1.2. вертикальна – передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.

6.13.1.2.1. висхідна;

6.13.1.2.2. спадна;

6.13.1.2.3. індивідуальна;

6.13.1.2.4. колективна.

6.13.1.3. внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) – це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя;

6.13.1.4. міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) – це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями.

6.13.2. Швидкість мобільності – це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу.

6.13.3. Інтенсивність мобільності – це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонтальному напрямах за певний час.

6.13.4. Сукупний індекс мобільності – це показник, який враховує швидкість та інтенсивність мобільності.

6.14. Соціальні статуси та соціальні роли

6.14.1. Статус – сукупність прав і обов’язків громадянина, юридичної особи, суспільної організації, державного органу, які характеризують їх юридичне становище.

6.14.1.1. Особистий статус – становище індивіда в малій соціальній групі, яке залежить від оцінки і сприйняття його іншими членами цієї групи (знайомі, друзі, рідні) відповідно до особистісних якостей.

6.14.1.2. Статус соціальний – це позиція особистості в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

6.14.1.2.1. Статус аскриптивний (приписуваний) – соціальна позиція, що надається індивіду суспільством або групою на належних від нього підставах;

6.14.1.2.2. Статус здобутий (досягнутий) – статус, який набувається індивідом завдяки його зусиллям, діям (часто у змаганні з іншими людьми) і який вимагає від нього певних здібностей, знань, кваліфікації, освіти тощо;

6.14.1.2.3. Статус вроджений (природний) – соціальне становище, яке зумовлюється суттєвими і відносно сталими біологічними та фізіологічними характеристиками людини.

6.14.2. Соціальна роль – соціальна функція, модель поведінки, яку задає соціальна позиція особистості в системі суспільних відносин або міжособистісних взаємин.

6.15. Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, зміни в динаміці.

6.15.1. Класифікація соціальних процесів:

6.15.2. за характером:

6.15.2.1. еволюційні;

6.15.2.2. революційні.

6.15.3. за спрямованістю:

6.15.3.1. прогресивні;

6.15.3.2. реакційні.

6.15.4. за системами:

6.15.4.1. внутрішньоособистісні;

6.15.4.2. процеси у стосунках між двома індивідами;

6.15.4.3. процеси у стосунках між індивідом і групою;

6.15.4.4. процеси, які змінюють організацію і внутрішню структуру;

6.15.4.5. процеси, які змінюють відносини між двома групами (спільнотами);

6.15.4.6. процеси, які змінюють структуру та організації глобального суспільства.