1. Сучасна теорія будови атома виникла як результат переосмислення й доповнення теорії Бора. Найсуттєвішим нововведенням стало поняття про електронну хмару (атомну орбіталь), яке прийшло на зміну поняттю про електрон лише як частинку. Орбіталлю називається простір навколо ядра, в якому перебування електрона найімовірніше. Сучасна квантова теорія будови атома враховує хвильові властивості електрона та інших елементарних частинок — протонів, нейтронів тощо.
2. Основні положення сучасної теорії будови атома
2.1. 1. Електрону властива двоїста (корпускулярно-хвильова) природа. Як частинка електрон має певну масу і заряд, а як хвиля — здатність до дифракції (обгинання перешкоди).
2.2. 2. Для електрона неможливо одночасно й точно виміряти координату та енергію. У кожний момент часу можна визначити лише одну з цих властивостей.
2.3. 3. Електрон в атомі не обертається навколо ядра за певною траєкторією, а може рухатися в будь-якій частині навколоядерного простору. Однак вірогідність перебування його в різних частинах простору неоднакова.
2.4. 4. Ядра атомів складаються з протонів і нейтронів. Число протонів дорівнює атомному номеру елемента (протонне число), а сума чисел протонів і нейтронів (нуклонів) відповідає його масовому числу.
3. Вчення про атоми протягом усього розвитку з давніх-давен і до теперішніх часів є найкращою ілюстрацією боротьби двох філософських напрямів: ідеалістичного, який намагався заперечувати атомістику, і матеріалістичного, який захищав наукову атомістику як об’єктивне вчення про навколишній свiт.
3.1. У 1900 р. М. Планк сформулював гіпотезу, що світло випромінюється не неперервно, як це випливало із хвильової теорії світла, а у вигляді порцій — квантів енергії.
3.1.1. Особливо велике значення квантові уявлення мали для теорії атома, яку 1913 р. розвинув датський фізик Н. Бор. Він створив квантову теорію будови атома і розвинув квантову теорію поглинання й випромінювання світла атомами.
3.1.1.1. Сучасна атомна фізика вивчає будову електронної оболонки атомів, взаємодію їх, основи теорії валентності, а також найважливіші випадки хімічного зв’язку, для яких немає чіткої межі між фізикою атома і фізикою молекул.
4. Вивчення історії розвитку ідей про будову речовини показує, що серед прихильників атомістичної теорії були вчені, які вважали, що атом не є елементарною частинкою, що він має складну будову, що він не вічний, що він руйнівний.
5. Властивості речовини
5.1. Ознаки, за якими різні речовини подібні між собою або відрізняються одна від одної, називаються властивостями речовин.
5.2. Розрізняють фізичні й хімічні властивості речовин.
5.2.1. До фізичних властивостей належать: колір, блиск, запах, смак, густина, температура кипіння і плавлення, електрична провідність. Ці властивості виявляються при безпосередньому спостереженні.
5.2.2. Хімічні властивості речовин виявляються лише в процесі перетворення одних речовин на інші.
5.3. Кожна речовина має свої специфічні властивості, тобто ознаки, які визначають її індивідуальність і дають змогу відрізнити її від інших речовин.
6. Атом — складна частинка. Він складається з позитивно зарядженого ядра і негативно заряджених електронів. Ядро атома містить протони і нейтрони, загальна назва яких — нуклони.
6.1. Маса атома зосереджена в його ядрі. Кількість протонів і нейтронів визначає масове число елемента. Кількість протонів у ядрі дорівнює атомному номеру (протонному числу) елемента, а кількість нейтронів — масовому числу мінус атомний номер.
6.1.1. Електрони в атомі постійно рухаються, але певної траєкторії руху вони не мають. Електрон може перебувати в будь-якій ділянці простору біля ядра, утворюючи електронну хмару. Така тривимірна ділянка простору біля ядра, де перебування електрона найімовірніше, називається орбіталлю.
7. У питанні про структуру речовини здавна існувало дві діаметрально протилежні думки:
7.1. одна зводилась до того, що речовина має суцільну, неперервну структуру, друга пов’язана з твердженням, що речовина має первинну зернисту будову.
7.2. Дискретність (перервність) — істотна риса другого вчення про будову речовини.
7.2.1. речовина складається з величезної кількості найдрібніших частинок. Ці частинки Левкіпп назвав першотілами, згодом Демокріт назвав їх атомами, оскільки вони вважались неподільними.