Інтернет

1. Сервіси Інтернету

1.1. Сервіс FTP (File Transfer Protocol)

1.2. Електронна пошта (E-mail)

1.3. Сервіс Mail Lists (списки розсилки)

1.4. Сервіс Usenet (групи новини або телеконференції)

1.5. Сервіс WWW (World Wide Web – всесвітня павутина)

1.6. Сервіс IRC (Internet Relay Chat)

1.7. Служба ICQ

1.8. Сервіс Telnet (віддалений доступ)

2. Значення для людини

2.1. У теперішній час Інтернет — це невід’ємна частина нашого життя. Зараз у ньому працюють більш ніж 300 мільйонів людей. Інтернет має як позитивні, так і негативні сторони. Одною з позитивних сторін Інтернету є те, що Інтернет є самою великою бібліотекою у світі. Ти можеш знайти тут реферати і інформацію на будь-які теми, починаючи з погоди і останніх новин і закінчуючи науковими роботами і найважливішими відкриттями.

2.2. Другою позитивною стороною Інтернету є чат. Це досить гарний спосіб спілкування, бо ти одночасно можеш спілкуватися з багатьма людьми, знайомитися та дізнаватися багато цікавого.

2.3. Також дуже зручною і корисною, особливо для зайнятих і ділових людей, є Інтернет-пошта. Вона дозволяє нам пересилати і отримувати листи з різних кінців світу за лічені секунди, тоді як звичайною поштою це може зайняти тиждень або навіть більше. До того ж вона майже безкоштовна і не потребує багато часу.

2.4. Ще однією позитивною стороною Інтернету є реклама і магазини. Тут ти можеш знайти будь-яку продукцію, що тебе цікавить, подивитися ціну, магазини, де продається цей товар та іншу інформацію, і за бажанням придбати.

3. Історія

3.1. 1962 року Джозеф Ліклайдер (1915–1990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів США (англ. Defense Advanced Research Projects Agency, DARPA) висловив ідею Всесвітньої комп'ютерної мережі. 1969 року Міністерство оборони США започаткувало розробку проєкту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство DARPA запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена Каліфорнійському університету Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта і Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). У рамках проєкту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости й розвиватись, її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

3.2. Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам'яті.

3.3. До 1971 року була розроблена перша програма для відправлення електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.

3.4. На початку 1970-х років об'єднувала близько 200 вузлів.

3.5. 1973 року до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великої Британії і Норвегії — мережа стала міжнародною.

3.6. У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж з'явилися перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982–1983 роках.

3.7. 1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме 1983 року за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

3.8. Урядове фінансування магістральної мережі Національного наукового фонду США в 1980-х, а також приватне фінансування для інших комерційних магістральних мереж у всьому світі привело до участі в розробці нових мережевих технологій і злиття багатьох мереж. Комерціалізація в 1990-х міжнародної мережі привела до її популяризації та впровадження в практично кожен аспект сучасного життя людини.

3.9. 1984 року була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з'явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

3.10. 1988 року було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

3.11. 1989 року в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

3.12. 1990 року мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. 1992-го року компанія Sprint Corporation[en] вперше почала надавати послугу під'єднання до Internet за допомогою модема і телефонної лінії (англ. dial-up access)[8].

3.13. 1991 року http-сервери стали доступні в Інтернеті, а 1993 року з'явився знаменитий веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

3.14. 1995 року NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду.

3.15. В тому самому році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. World Wide Web Consortium). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

3.16. Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керівного центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано понад мільйон доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

3.17. 1998 року Папа Римський Іван Павло II заснував Міжнародний день інтернету, який щорічно святкується 4 квітня[9], в Україні з 2001 року «День Інтернету» відмічається щорічно 14 грудня[10].

3.18. У наш час Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною частиною життя у розвинутих країнах, та країнах, що розвиваються.

3.19. 2000 року нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

3.20. 2004 року Інтернет нараховував 700 млн користувачів. Число сайтів, що становило в 1993 р. 26 тис., на той час перевищило 5 млн.

3.21. 5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 мільярдів.

3.22. На 2017 рік у світі нараховувалось 3,8 млрд користувачів всесвітньої мережі або 50 % населення Землі. Значно зростає кількість користувачів соцмереж і частка мобільних пристроїв у мережі[11].

3.23. Станом на листопад 2019 року в світі до інтернету під'єднані 4,1 млрд людей[7].

4. Апаратні засоби мережі

4.1. Лінії зв’язку. Розподіляються на дротові та бездротові.

4.2. До дротових ліній зв’язку належать:

4.3. 1). Повітряні лінії та інші види телефонних ліній. Мають низькі швидкісні дані та погану захищеність від завад.

4.4. 2). Кабель “кручена пара”. Зменшено вплив завад. Застосовується для побудови невеликих ЛКМ.

4.5. 3). Коаксіальний кабель. Дуже добре захищений від завад. Застосовується в ЛКМ та на окремих ділянках РКМ і ГКМ.

4.6. 4). Волоконно-оптичний кабель. Забезпечує найвищу якість зв’язку. Являє собою жмут світловодів, завтовшки 50 мікрон кожний. Застосовується у МКМ.

4.7. Бездротовий зв’язок здійснюється радіохвилями різної частоти. Діапазони довгих, середніх та коротких хвиль (ДХ, СХ, КХ) використовують амплітудну модуляцію. Діапазон ультракоротких хвиль (УКХ) використовує частотну модуляцію (FM-хвилі). Діапазон надвисоких частот НВЧ (вище 4 ГГц) використовується лише в межах прямої видимісті, тобто для супутникового та радіорелейного зв’язку. Радіозв’язок для побудови комп’ютерних мереж застосовують при неможливості прокласти кабель, а саме: в ГКМ, при роботі з окремими віддаленими абонентами (експедиції, водний та повітряний транспорт), а також у великих приміщеннях.

4.8. Мережні адаптери та модеми. Комп’ютер підключають до короткої лінії зв’язку через мережний адаптер (мережна карта).

4.9. Тип мережного адаптера вибирають в залежності від прийнятої мережної технології. Найпоширенішими є адаптери для стандарту Ethernet. Основні особливості роботи за цим стандартом наступні: спочатку комп’ютер перевіряє, чи вільна мережа; якщо це так, то комп’ютер починає передачу, захоплюючи мережу; передача триває до вичерпання одного пакету – стандартної порції обміну даними в мережі (близько 1500 байт); коли пакет знаходиться в мережі, то всі адаптери приймають його і перевіряють адресу призначення пакету; якщо ця адреса співпадає з його власною, то спочатку пакет розміщується у пам’яті мережного адаптера, а далі потрапляє в пам’ять комп’ютера.

4.10. У разі віддаленого підключення персонального комп’ютера до мережі (через телефонну лінію, кабельне телебачення тощо) застосовують модеми (модулятор – демодулятор). Основне призначення модема – перетворення цифрового сигналу комп’ютера у модульований аналоговий сигнал лінії зв’язку (і навпаки). Найчастіше за допомогою модемів підключаються до РКМ та ГКМ індивідуальні користувачі.