“Камінний хрест”

“Камінний хрест”.Аналіз

Get Started. It's Free
or sign up with your email address
“Камінний хрест” by Mind Map: “Камінний хрест”

1. Автор – Василь Стефаник

2. Рік написання – 1899

3. Жанр твору – психологічна новела

4. Тема – еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Ка­нади)

5. Головна ідея – єдність селянина з рідною землею

6. Головні проблеми: -життя і смерті -економічної хвилі еміграції -влади землі над людиною -зв’язку з рідною землею -соціальна проблема масового -зубожіння селян, що привело до виїзду за океан.

7. Головні герої твору: -Іван Дідух. Праця зігнула героя в дугу, тому в селі його називали “Переломаний”. -Катерина – дружина Івана, -діти Катерини та Івана, -кум Ми­хайло, -селяни.

8. Композиція «Камінний хрест»: новела складається із семи розділів.

8.1. Експозиція: розповідь про повернення Івана Дідуха з 10 років служби у вій­ську, про горб, що залишився йому в спадок. Тяжка праця на горбі.

8.2. Зав’язка: прихід гостей до хати Івана. Прощання з односельцями. Зізнання Івана у тому, що самому тоскно на душі. Екскурс у минуле: розповідь Івана про те, як сини дійшли думки про виїзд. «Два роки нічого в хаті не го­ворилось, лише Канада та й Канада...». Він дуже жалкує, що молодь не хоче триматися землі своїх пращурів.

8.3. Розвиток дії: гості пригощаються, ведуть розмови. Іван з Михайлом співа­ють, як у молоді літа.

8.4. Кульмінація: син нагадує батькові, що час виходити. Люди плачуть: «...Ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач». Іван із дружи­ною пускаються в танець — власне кульмінаційний епізод, — від якого «люди задеревіли», у якому вилився назовні весь розпач прощання навіки. Сини силоміць виносять обох з хати

8.5. Розв’язка: односельці проводжають сім’ю Дідухів. Іван іде танцюючи. Уся процесія зупиняється біля хреста, що Іван поставив на горбі. Чоловік каже дружині, щоб знала, що там викарбувані їхні імена: «Видиш, стара, наш хрес­тик? Там є вібито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє».