Create your own awesome maps

Even on the go

with our free apps for iPhone, iPad and Android

Get Started

Already have an account?
Log In

日本語の表記体系 Японська писемність by Mind Map: 日本語の表記体系
Японська
писемність
0.0 stars - reviews range from 0 to 5

日本語の表記体系 Японська писемність

- "ніхонго-но хьо:китайкей" - японська система письма

Катакана カタカナ

Історія походження

Характеристика

Стандартна

Розширена

Правила письма та вимови

Вживання

У сучасній японській мові ієрогліфи використовуються для запису основ слів в іменниках, прикметниках і дієсловах, у той час як хіраґана використовується для запису флексій і закінчень дієслів та прикметників (див. окуріґана), часток і слів, у яких складно запам'ятати ієрогліфи. Катакана використовується для запису ономатопій і ґайраґо (запозичених слів).

Хірагана ひらがな

Історія походження

Харатеристика

Годжюон

Іроха

Правила письма та вимови

Вживання

У сучасній японській мові ієрогліфи використовуються для запису основ слів в іменниках, прикметниках і дієсловах, у той час як хіраґана використовується для запису флексій і закінчень дієслів та прикметників (див. окуріґана), часток і слів, у яких складно запам'ятати ієрогліфи. Катакана використовується для запису ономатопій і ґайраґо (запозичених слів).

Ромаджі

Характеристика

Вживання

У сучасній японській мові ієрогліфи використовуються для запису основ слів в іменниках, прикметниках і дієсловах, у той час як хіраґана використовується для запису флексій і закінчень дієслів та прикметників (див. окуріґана), часток і слів, у яких складно запам'ятати ієрогліфи. Катакана використовується для запису ономатопій і ґайраґо (запозичених слів).

Ієрогліфи 漢字

Історія виникнення

Етапи запозичення з Китаю

Японський термін кандзі (漢字) буквально означає «Знаки (династії) Хань». Точно невідомо, яким шляхом китайські ієрогліфи потрапили до Японії, однак сьогодні загальноприйнятою вважається версія про те, що вперше китайські тексти завезли в країну буддистські монахи з корейского королівства Пекче у 5 столітті. Ці тексти були написані китайскою мовою, і для того, щоб японці могли їх прочитати за допомогою діакритичних знаків з дотриманням правил японської граматики, була створена система канбун (漢文). Японська мова в той час не мала письмової форми. Для запису споконвічних японських слів була створена система писемності манйоґана, першим літературним пам'ятником якої стала стародавня поетична антологія «Манйосю». Слова у ній записувалися китайськими ієрогліфами за звучанням, а не за змістом. Манйоґана, записана ієрогліфічним скорописом, перетворилася у хіраґану — систему писемності для жінок, яким вища освіта була майже недоступна. Більшість літературних пам'яток епохи Хей'ан з жіночим авторством були записані хіраґаною. Катакана виникла паралельно: монастирські учні спрощували манйоґану до єдиного значущого елементу. Обидві ці системи писемності, хіраґана й катакана, походили від китайських ієрогліфів і згодом перетворилися у силабічні абетки, які разом називаються каною. У сучасній японській мові ієрогліфи використовуються для запису основ слів в іменниках, прикметниках і дієсловах, у той час як хіраґана використовується для запису флексій і закінчень дієслів та прикметників (див. окуріґана), часток і слів, у яких складно запам'ятати ієрогліфи. Катакана використовується для запису ономатопій і ґайраґо (запозичених слів). Для запису запозичених слів катакану почали використовувати відносно недавно. До кінця Другої світової війни такі слова писалися ієрогліфами за значенням (煙草 або 莨 табако — «тютюн», дослівно «трава, що димить») або за фонетичним звучанням (天婦羅 або 天麩羅 темпура — смажена страва португальского походження). Останній спосіб запису ієрогліфами називається атедзі

Структура та типи ієрогліфів

Спочатку японські і китайські ієрогліфи нічим не відрізнялися один від одного: останні традиційно використовувалися для запису японського тексту. Однак у наш час між китайськими ханьцзи й японськими кандзі є значна різниця: деякі ієрогліфи були створені самими японцями, а деякі отримали інше значення. Окрім цього, після Другої світової війни написання багатьох японських ієрогліфів було спрощено. Кокудзі (国字) Кокудзі (国字 — «національні ієрогліфи») — ієрогліфи японського походження. Кокудзі іноді називають васей кандзі (和製漢字 — «китайські ієрогліфи створені в Японії»). У цілому налічується кілька сотень кокудзі. Більшість із них рідко використовуються, але деякі стали важливими доповненнями до письмової японської мови. Серед них: 峠 (とうげ) тоге (горний перевал) 榊 (さかき) сакакі (сакакі дерево з роду Камелій) 畑 (はたけ) хатаке (суходільне поле) 辻 (つじ) цудзі (перехрестя) 働 (どう/ はたらく) до, хатара(ку) (фізична робота) Більшість із цих «національних ієрогліфів» мають тільки кунне (японське) прочитання, але деякі були запозичені самими китайцями і придбали також онне (китайське) прочитання.[1]. Коккун (国訓) На додаток до кокудзі, існують ієрогліфи, значення яких у японській мові відрізняється від китайського. Такі ієрогліфи називаються коккун (国訓 — «[знаки] національного прочитання»). Серед них: 沖 (おき) окі (відкрите море; кит. чун полоскання) 森 (もり) морі (ліс; кит. сень величний, пишний) 椿 (つばき) цубакі (японська камелія (Camellia japonica); кит. чун Айлант) Старі і нові ієрогліфи (旧字体, 新字体) Один і той самий ієрогліф може іноді бути записаний різними стилями: старим (旧字体, кюдзітай — «старі ієрогліфи»; у старому стилі 舊字體) та новим (新字体, сіндзітай — «нові ієрогліфи»). Нижче подано кілька прикладів запису одного і того самого ієрогліфа у двох стилях: 國 (старий) 国 (новий) куні, коку (країна, край) 號 (старий) 号 (новий) ґо (номер, назва, називатися) 變 (старий) 変 (новий) хен, ка(вару) (зміна, змінюватись) Ієрогліфи старого стилю використовувалися до кінця Другої світової війни і, в основному, збігаються з традиційними китайськими ієрогліфами. У 1946 році японський уряд затвердив спрощені ієрогліфи нового стилю у списку «Тойо кандзі дзітай хьо» (当用漢字字体表). Деякі з нових знаків збігалися зі спрощеними китайськими ієрогліфами, які використовуються сьогодні у КНР. Як і в результаті КНР-івської реформи писемності, ряд нових знаків були запозичені зі скорописних форм (略字, рякудзі), які застосовувалися у рукописних текстах. Однак у певному контексті допускалося використання й старих (правильних) форм деяких ієрогліфів (正字, сэйдзі). Існують також ще спрощеніші варіанти написання ієрогліфів [1], однак сфера їхнього використання обмежена приватною перепискою. Теоретично, будь-який китайський ієрогліф може бути використаний у японському тексті, але на практиці дуже багато китайських ієрогліфів у японській мові не вживаються. Дайканва Дзітен (大漢和辞典) — один із найбільших словників ієрогліфів — містить близько 50 тис. знаків, однак більшість з них рідко зустрічаються у японських текстах.

Поняття ключа

Щоб знайти в словнику потрібний ієрогліф, потрібно знати його ключ і кількість рисок. Китайський ієрогліф можна розбити на найпростіші компоненти, які називаються ключами (рідше, «радикалами»). Якщо в ієрогліфі багато ключів, береться один основний (він визначається за особливими правилами), після чого потрібний ієрогліф шукається у розділі ключа за кількістю рисок. Наприклад, ієрогліф матір (媽) потрібно шукати у розділі ключа (女), який пишеться трьома рисками, серед ієрогліфів, що складаються з 13 рисок. У сучасній японській мові використовується 214 класичних ключів. В електронних словниках можливий пошук не лише за основним ключем, але за всіма можливими складовими ієрогліфа, кількістю рисок або прочитанню.

Вживання

У сучасній японській мові ієрогліфи використовуються для запису основ слів в іменниках, прикметниках і дієсловах, у той час як хіраґана використовується для запису флексій і закінчень дієслів та прикметників (див. окуріґана), часток і слів, у яких складно запам'ятати ієрогліфи. Катакана використовується для запису ономатопій і ґайраґо (запозичених слів).