Тарас Шевченко, період перебування в Петербурзі

1. Прибуття до Петербургу

1.1. У лютому 1831 р. поміщик Шевченка П. Енгельгардт приїхав до Петербурга. Газета «Санкт-Петербургские ведомости» в додатку до № 36 від 12 лютого 1831 р., в хроніці «Приехавшие в столичный город С.-Петербург 9 февраля», повідомляла, що із Вільно прибув «генерала от инфантерии Римского-Корсакова адъютант гвардии Уланского полка ротмистр Энгельгардт». Разом з П. Енгельгардтом або слідом за ним з обозом дворової челяді прибув до Петербурга і його козачок, уже сімнадцятирічний юнак, Тарас Шевченко.

2. Перебування в Петербурзі відкривало перед Шевченком нові можливості для розумового, духовного розвитку. В його становищі назрівали неминучі зміни. З підліткового «козачкового» віку він уже виріс, не лишивши панові жодних надій на те, що з нього може вийти спритний, слухняний лакей. Невгамовною пристрастю юнака лишалося прагнення малювати, стати художником.

2.1. Він невідступно прохає П. Енгельгардта дати йому можливість вчитися малярству. Зрештою 1832 р. П. Енгельгардт віддав його на навчання до одного з майстрів петербурзького малярського цеху В. Ширяева.

3. Укладення контракту саме з В. Ширяевим не було випадковим. Він походив з дворових селян смоленської поміщиці капітанші Г. Огон-Догановської, знайомої родини А. Енгельгардта, брата Шевченкового власника. Їхні маєтки на Смоленщині знаходилися по сусідству. В. Ширяев відвідував в Арзамасі приватну художню школу академіка

3.1. В артілі В. Ширяева Шевченко опинився у гурті таких же, як він сам, здібних молодих людей, вихідців з низьких верств народу — кріпаків або відпущених з кріпацтва та міщан, які прагнули глибше опанувати мистецтво живопису, стати художниками. Вони пов’язували з цим свої життєві перспективи — сподівання на професійну творчу працю за покликанням, а при щасливому збігу обставин — і можливість визволення з кріпацтва, з податного стану.

4. Найбільші успіхи у роки перебування в Ширяева — і незалежно від нього — Шевченко мав у жанрі акварельного портрета. Згодом у повісті «Художник» та автобіографії він сам виділяв ранні акварельні портрети як один із важливих етапів (і здобутків) свого творчого розвитку.

4.1. Найраніші відомі нам акварельні твори Шевченка — портрет П. Енгельгардта (1833) та «Голова жінки» (1834). Значний крок уперед становлять портрети, написані в 1837 — 1838 рр.: Катерини Абази (1837), Є. Гребінки (1837), невідомого (1837 — 1838), дівчини з собакою (1838), М. Луніна (1838). У щоденнику поета (запис 7 листопада 1857 р.) згадується ще один портрет того часу (1837 р.) — нареченої кірасирського юнкера Д. Демидова, який не зберігся.

4.1.1. Найраніші відомі нам акварельні твори Шевченка — портрет П. Енгельгардта (1833) та «Голова жінки» (1834). Значний крок уперед становлять портрети, написані в 1837 — 1838 рр.: Катерини Абази (1837), Є. Гребінки (1837), невідомого (1837 — 1838), дівчини з собакою (1838), М. Луніна (1838). У щоденнику поета (запис 7 листопада 1857 р.) згадується ще один портрет того часу (1837 р.) — нареченої кірасирського юнкера Д. Демидова, який не зберігся.

4.2. Подібні чи схожі історії відбувались і з найближчими товаришами Шевченка. Так, 1834 р. його товариш по навчанню у В. Ширяева І. Паршин став «вільнопрактикуючим при Академії мистецтв», а потім — і стороннім її учнем. Навчаючись історичного живопису під керівництвом К. Брюллова, він досяг помітних успіхів.

5. Становище Шевченка у Ширяева характеризує епізод, пов’язаний з відвіданням 1 липня 1836 р. свята в Петергофі, про який поет згадував на засланні, зробивши такий запис у щоденнику (1 липня 1857 р.): «Когда-то давно, в 1836 году, если не ошибаюсь, я до того был очарован рассказами об этом волшебном празднике, что, не спросясь хозяина (я был тогда в ученьи у маляра или так называемого комнатного живописца, некоего Ширяева, человека грубого и жестокого) и пренебрегая последствиями самовольной отлучки (я знал наверное, что он меня не отпустит), с куском черного хлеба, с полтиною меди в кармане и в тиковом халате, какой обыкновенно носят ученики-ремесленники, убежал с работы прямо в Петергоф на гулянье.

5.1. Як не важко жилося Шевченкові у В. Ширяева, все ж це були плідні роки для його художнього розвитку. Юнак оволодів багатьма фаховими навичками, особливо в галузі декоративного розпису, неабияку майстерність в якій виявляв його учитель. Як можна бачити з повісті «Художник», саме Шевченко з усіх учнів найкраще і найуспішніше опанував мистецтво декоративного розпису. В. Ширяев називає його в цьому творі «першим», тобто найкращим, рисувальником своєї артілі.

6. Знайомство і дружба з І. Сошенком мали важливе значення у дальшій долі Шевченка. Вони стали першим кроком до переломного моменту в його житті — викупу з кріпацтва. Відчувши художнє обдаровання і невгамовний потяг- Тараса до живопису, Сошенко пройнявся до нього глибокою симпатією та співчуттям і намагався, як тільки міг, йому сприяти й допомагати.

6.1. Завдяки Гребінці лектура Шевченка вперше набула систематичності й певної спрямованості. «Тарас изумлял Сошенка своими успехами», — писав зі слів останнього М. Чалий .

6.2. За свідченням І. Сошенка, саме Є. Гребінка відіграв особливо активну й плідну роль у розвитку Шевченка в останні роки його /42/перебування в артілі В. Ширяева, перед викупом з кріпацтва.

7. Роль Є. Гребінки в духовному розвитку та літературному становленні Шевченка була надзвичайно великою. Найімовірніше, він перший відкрив Шевченка-поета. Багато важило для формування мо-/45/лодого митця і все літературне середовище, російське і українське, яке згуртовувалося навколо Є. Гребінки. Продовжували опікуватися Шевченком, його долею та художнім розвитком також І. Сошенко та А. Мокрицький.

8. 22 квітня 1838 р. лотерея відбулась, і 25 квітня в майстерні Брюллова Жуковський вручив Шевченкові його відпускну.

8.1. Текст цього документа — відпускної Шевченка — такий: «Тысяча восемьсот тридцать восьмого года апреля двадцать второго дня я, нижеподписавшийся уволенный от службы гвардии полковник Павел Васильев сын Энгельгардт, отпустил вечно на волю крепостного моего человека Тараса Григорьева сына Шевченка, доставшегося мне по наследству после покойного родителя моего действительного тайного советника Василия Васильевича Энгельгардта, записанного по ревизии Киевской губернии Звенигородского уезда в селе Кирилловке, до которого человека мне, Энгельгардту и наследникам моим впредь дела нет и ни во что не вступаться, а волен он, Шевченко, избрать себе род жизни какой пожелает»