Микола Віталійович Лисенко (1842-1912) - фундатор української національної композиторської школи
1. Сфери діяльності
1.1. педагогічна
1.1.1. Викладання фортепіано у приватних музичних школах Києва, музичному училищі ІРМТ, Інституті шляхетних дівчат (1865–1867, 1878–1901, у 1890–1906 роках був інспектором музичних класів), з початку 1890-х до 1898 року ‒ у школі С. Блуменфельда, з 1898 до 1904 року ‒ у школі М. Тутковського
1.1.2. 1904 р - організація Музично-драматичної школи
1.2. виконавська
1.2.1. Л.-піаніст
1.2.1.1. По закінченню навчання у Лейпцизькій консерваторії, з 1870 р. і фактично до кінця життя, М. Лисенко багато виступав як піаніст у концертах ІРМТ, благодійних концертах, в своїх хорових концертах у Києві і в мандрівках містами України .
1.2.2. Л.-диригент
1.2.2.1. Організація й керівництво українськими хоровими колективами протягом всього життя. Історичні хорові подорожі 1890–1900-х років
1.3. музично-просвітницька
1.3.1. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я. Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905). 1908–1912 — голова ради правління «Українського Клубу».
1.4. композиторська творчість
1.4.1. жанри
1.4.1.1. понад 20 музично-театральних творів: - дев'ять опер (лірико-побутова "Різдвяна ніч”, казково-фантастична "Утоплена", соціально-побутова (за визначенням автора, малоросійська опера)"Наталка Полтавка", історико-героїчна народна музична драма "Тарас Бульба”, опера-бурлеск "Енеіда", лірична опера-хвилинка "Ноктюрн", дитячі опери "Коза-дереза", Пан Коцький”, "Зима і Весна"), - три незавершені опери: “Андрашіада" (опера-пародія), "Гаркуша", "Маруся Богуславка"; - чотири музично-театральні твори, наближені до опери - "Чарівний сон" (феєрія на І дію), "Сафо","Відьма" (феєрія, незавершена), "Літньої ночі" (незавершена); - оперета "Чорноморці"; - музика до театральних вистав ("Простак", "Бичок", "Гамлет", "Остання ніч", "Гетьман Дорошенко" та ін).
1.4.1.1.1. звертався переважно до української драматургії, пов'язаної з національною тематикою (І.Котляревського, М.Гоголя, лібр. М.Сарицького, І. Нечуя-Левицького, М.Садовського)
1.4.1.1.2. сформувалися й набули найбільш яскравого вияву р і з н і жанри національної опери: історико-героїчна народна драма, лірико-комічна опера, лірико-фантастична опера, дитячі опери, опера-пародія, камерна лірична опера, комічна опера з сатиричними рисами.
1.4.1.2. Композитор уперше в українській музиці створив циклічну кантату на український текст: вокальний цикл, українську сюїту у формі старовинних танців та низку фортепіанних жанрів.
1.4.1.3. створив мелодику (кантиленну, декламаційну), тісно пов'язану з українською мовно-словесною та фольклорною інтонаційністю.
1.4.1.4. обробки понад 600 народних пісень: 7 випусків для хору з фортепіано (приблизно по 40 зразків у кожному), 120 творів для хору, 5 випусків обрядових пісень (“Веснянки”, “Колядки та щедрівки”, “Купальська справа”, “Весілля”, збірник пісень і ігор “Молодощі”) тощо
1.4.1.5. 120 камерно-вокальних творів солоспівів, дуетів (більшість на тексти Т.Шевченка, а також на вірші А.Міцкевича, Г.Гейне, І.Франка, Лесі Українки, О.Олеся, М.Вороного та ін. у жанрах - пісня, ліричний романс, романс-монолог, романс-балада, вокальний цикл; у хоровій - пісня, мініатюра, поема, баркарола; творець нового жанру романсу-думи.
1.4.1.6. Понад 40 хорових творів: кантати на сл. Т.Шевченка «Радуйся, ниво неполитая»', «Б'ють пороги», «На вічну пам'ять Котляревському»; хорові поеми, хори; обробки народних пісень пісня, мініатюра, поема, баркарола;
1.4.1.7. Близько 60 фортепіанних творів: «Українська сюїта у формі старовинних танців на основі народних пісень», 2 рапсодії; соната, «Героїчне скерцо», елегії, вальси, ноктюрни та ін. «Юнацька симфонія», струнний квартет
1.4.1.8. Тенденції симбіозу різних жанрів: кантати мають поемні риси, а романси-монологи близькі до оперних арій.
1.4.2. Стиль
1.4.2.1. Риси стилю
1.4.2.1.1. М. Лисенко суттєво оновив хорову й інструментальну фактуру, використавши засади народного багатоголосся, зокр., народної поліфонії, і створивши полімелодичну тканину
1.4.2.1.2. Особливості народної поліфонії в нього поєдналися з професійною поліфонією
1.4.2.1.3. У гармонічній мові композитор поєднав компоненти типово романтичні й ті, що пов’язані з народним музичним стилем: посилення напруження гармонії через
1.4.2.1.4. Використання варіантного способу розвитку (з переінтонуванням та оновленням тематичного матеріалу) від народної пісні; й інші форми розвитку тематичного матеріалу: контраст, розробку, наскрізний тематичний розвиток; простежуються й ознаки симфонізму
1.4.2.1.5. Використання фольклорної інтонаційності
1.4.2.2. Творчість Лисенка - кульмінаційний етап розвитку українського музичного романтизму; у ній остаточно сформувалася національна модель романтичного стилю. Зімкнення кількох мовно-стильових блоків: - селянського і міського фольклору, - західноєвропейського та російського музичного професіоналізму, - давньоукраїнської артифіційної музики (представленої духовними, літургічними, паралітургічними жанрами) Кожен із блоків має свою систему звукореалізації, cвою музичну мову.
1.4.2.2.1. Формування індивідуального стилю композитора в процесі еволюції:
1.4.2.2.2. фольклористична лінія - створення українського національного стилю
1.4.2.2.3. індивідуалізовано-романтична лінія
1.5. громадсько-політична
1.5.1. активна участь в усіх громадських і культурних акціях Київської «Громади»
1.5.2. керівництво Радою Київського українського громадського зібрання («Український клуб»).
1.5.3. Провідна роль М. Лисенка в організації всенародних свят-вшанувань Т. Шевченка, І. Котляревського, М. Старицького, І. Нечуя-Левицького
1.6. фольклорно-етнографічна
1.6.1. збирання народних пісень
1.6.2. видання їх у вигляді обробок
1.6.3. Етнографічна спадщина Лисенка: запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» (1874), «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» (1894).
2. Естетичні засади творчості
2.1. народність
2.1.1. глибоке вивчення життя, побуту, характеру народу
2.1.2. нова якість втілення принципу народності у власній творчості: не тільки різнобічне зображення народної сфери, а й вдстоювання народних інтересів
2.1.3. сприймав український фольклор як безцінний скарб, у якому віддзеркалюється «дух народу», його світогляд, характер, історія, широка гама почуттів.
2.1.4. підхід до фольклору як одного з важливих джерел пізнання народу, багатого матеріалу для естетичної характеристики народу, невичерпного джерела композиторської творчості. Надання фольклорові важливої ролі у професійній музиці, у створенні національної самобутності.
2.2. демократизм
2.3. глибокий патріотизм, національна самобутність
2.4. рецепція естетичних і творчих засад загальноєвропейського романтизму, Т. Шевченка, слов'янських національних шкіл (російської, польської, чеської та ін.)
3. спадкоємність
3.1. спирання на музичнітрадиції попередників, їх значне розвинення і збагачення
3.1.1. - Західноєвропейські класики і
3.1.2. - «Могутня кучка»
3.1.3. - Український фольклор