
1. Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження може бути представлена через кілька аспектів, які можуть включати, але не обмежуються такими:
1.1. унікальний аналіз комунікативних стратегій: інтеграція релігієзнавчого та філософського підходів для аналізу комунікативних стратегій, використовуваних для впровадження духовної освіти в українському церковному середовищі, може принести нові уявлення та підходи до розуміння цього явища;
1.2. розширення знань про духовну освіту: дослідження може принести нове світло на комунікативні процеси в контексті духовної освіти, виявляючи їхню складність, ефективність та вплив на формування віровчення та цінностей вірян;
1.3. порівняльний аналіз зарубіжного та внутрішнього досвіду: дослідження включає порівняльний аналіз комунікативних стратегій, використовуваних в українському церковному середовищі, з практиками, що застосовуються у зарубіжних церковних спільнотах, це може принести нові порівняльні висновки та унікальний внесок у розвиток цієї області.
2. Теоретичне значення
2.1. в ньому вперше систематизуються, доповняться і набудуть подальшого розвитку основні наукові положення, що стосуються розширення розуміння сутності, цілей, та процесів духовної освіти у контексті української церковної спільноти.
3. Практичне значення
3.1. відобразиться при оновленні та вдосконаленні освітніх програм у духовних закладах освіти з метою покращення ефективності освіти.
4. Мета дослідження
4.1. аналіз та розуміння способів, якими впроваджується та сприймається духовна освіта у контексті української церкви християн віри євангельської через призму комунікативних процесів
4.2. розкриття специфіки забезпечення якості надання освітніх послуг у протестантських закладах освіти України задля імплементації впровадженої ними моделі зовнішньої оцінки якості освіти у духовні ЗВО України.
5. Завдання дослідження
5.1. розкрити поняття, значення та зміст духовної освіти в українському та закордонному дослідницьких дискурсах;
5.2. охарактеризувати типологію духовної освіти в протестантському середовищі та загальні тенденції її розвитку;
5.3. дослідити особливості релігійної комунікації в контексті впровадження духовної освіти;
5.4. проаналізувати категорії діалогічної філософії в системі духовної освіти;
5.5. провести порівняльний аналіз духовних освітніх закладів, які функціонують у межах протестантських конфесій з метою надання загальної характеристики освітніх систем, цілей та методик духовної освіти;
5.6. проаналізувати сучасний стан системи духовної освіти зокрема на прикладі Рівненської Духовної Семінарії і Академії;
5.7. окреслити основні принципи діяльності Київського Біблійного інституту Церкви Християн Віри Євангельської України з метою розкриття стратегій та практик формування незалежної та автономної духовної освіти;
5.8. з’ясувати роль і значення освітніх платформ у розвитку духовної освіти та релігійної комунікації;
5.9. дослідити вплив літніх християнських таборів у контексті неформальної освіти в протестантському середовищі;
5.10. проаналізувати роль лідерства у розвитку протестантської духовної освіти та релігійної комунікації на прикладі українського та зарубіжного досвіду;
5.11. 1)обґрунтувати вплив пандемії та воєнного стану на розвиток неформальної духовної освіти.
6. Об'єкт дослідження
6.1. система комунікативних методів, прийомів, інструментів та стратегій, які використовуються для передачі духовних цінностей, принципів, ідеалів та знань у контексті духовної освіти християн віри євангельської.
7. Предмет дослідження
7.1. комунікативні стратегії, які використовуються для впровадження духовної освіти в середовищі Української Церкви Християн Віри Євангельської.
8. Методологія дослідження
8.1. Метод аналізу
8.1.1. дозволить зрозуміти, як конкретні фактори впливають на прийняття та розуміння духовної освіти.
8.2. Системний метод
8.2.1. застосований для з’ясування значення освітніх програм, комунікаційних стратегії, методів викладання, взаємодії між релігійними лідерами та вірянами тощо як складових частин однієї системи – системи духовної освіти в церковному середовищі.
8.3. Метод типологізації
8.3.1. буде використано для виокремлення історичних та сучасних типів духовної освіти, а також аналізу наявних типологій взаємодії євангельської спільноти віри з суспільством.
8.4. Хронологічний метод
8.4.1. дозволить відстежити історичну послідовність розвитку спеціальності «Богослов’я» та становлення особливостей нормативно-правових актів України стосовно духовної освіти.
8.5. Історичний метод
8.5.1. дасть змогу встановити причин упередженого ставлення до духовної освіти, сформованого в радянську епоху.