Практично неможливо точно визначити, коли було складено першу географічну карту.

З появою землеробства виникла потреба у більш точних рисунках, планах, які б добре передавали характер місцевості. В античні часи, коли стародавні греки виміряли розміри Землі, з’явилася карта світу Клавдія Птолемея, на якій вперше була використана градусна сітка (паралелі і меридіани).

Здобуті мандрівниками і мореплавцями відомості про раніше невідомі землі узагальнювали грецькі вчені-філософи. Перші географічні праці створили Арістотель, Ератосфен, Страбон.

Ератосфен використав дані історії, астрономії, фізики і математики для виокремлення географії в самостійну науку. Він склав і найдавнішу карту, яка дійшла до нас (ІІІ ст. до н. е.). На ній учений зобразив відомі на той час частини Європи, Азіїі, Африки. Не випадково Ератосфена називають батьком географії, що свідчить про визнанням його заслуг у її розвитку.

У ІІ ст. Клавдій Птолемей склав більш сучасну карту. На ній відомий європейцям світ уже значно розширився. На карті було показано багато географічних об’єктів. Проте й вона була дуже приблизною. Незважаючи на це, картами і “Географією” у 8-ми книгах Птолемея користувалися 14 століть! Праці грецьких учених свідчать про зародження географії як справжньої науки вже в античні часи. Проте вона була здебільшого описовою. А на перших картах була відображена лише незначна частина простору. Натомість понад ¾ земної поверхні залишалися невідомими.

Перший географічним документом вважають поему “Одіссея”. Її написав відомий поет Стародавньої Греції Гомер, як гадають, у ІХ ст. до н. е. Цей літературний твір містить географічні описи багатьох відомих на той час районів світу.

Навіть під час військових походів греків не залишало бажання записати все, що вони бачили. У військах видатного імператора Олександра Македонського (він був учнем Арістотеля) призначали спеціальних крокомірів. Ці люди вели відлік пройдених відстаней, складали описи маршрутів руху і наносили їх на карту. Спираючись на ці відомості, інший учень Арістотеля – Дікеарх склав досить докладну карту відомих тоді земель.

Карти, що створювалися в Середновіччі в Європі, дослідники вважають дуже спрощеними і ненауковими. Вони складалися під сильним релігійним впливом і вражають своєю примітивністю. На деяких картах через Середземне море і Африку була прокладена навіть дорога до раю – Едему!

Посилаючись на Біблію, Едем на середньовічних картах розміщували між Тигром і Євфратом – річками, які ніби-то омивали його. Зацікавлення земним раєм серед багатьох набожних людей було таким палким, що зберігалося до порівняно недавнього часу, попри успіхи картографії в зображенні світу. У 1666 р. була опублікована карта, де земний рай розміщувався у Вірменії, а на карті 1882 р. він був на Сейшельських островах.

Натомість значно більших успіхів у складанні карт досягли араби. З VII ст. вони поширили свою владу на величезні території. Арабські купці знали Південну Азію, Східну Європу, перетинали Африку. Арабською мовою було перекладено твори стародавніх греків, зокрема Птолемея. Араби створили “Атлас мусульманського світу”, що вміщував 21 карту. Отже, в VІІ–ХІІ ст. центр географічних знань змістився з Європи до Азії. Араби зберегли ідеї античної географії для наступних поколінь та значно розширили відомості про Африку і Азію.

Тільки в епоху великих географічних відкриттів склалися передумови для розвитку картографічної науки. Тоді з’явилися карти, складені в нових картографічних проекціях. В Європі з’являється компас і морські навігаційні карти, які стали називатися портоланами. Особливістю портоланів є те, що на них дуже детально зображувалася берегова лінія, а внутрішні райони материків не заповнювалися картографічною інформацією.

200-річний період із ХV по ХVІІ ст. називають добою Великих географічних відкриттів, оскільки тоді було здійснено найбільшу кількість видатних географічних відкриттів в історії людства. Цьому сприяв розвиток ремесел і торгівлі в Європі. Європейські мандрівники розповідали про незчисленні багатства країн Сходу і перш за все Індії. Відомі на той час сухопутні дороги на схід захопили турки. Це спонукало європейців розвідувати шляхи морем. Для морських експедицій стали будувати нові, достатньо надійні для далеких плавань, вітрильні судна – каравели. Вдосконалилися компас і морські карти. Тоді море стало своєрідним мостом у пізнані земель.

Великою морською державою на ті часи стала Португалія. Головним організатором її морських експедицій був принц Генріх, за що його прозвали Генріхом Мореплавцем, хоча сам він нікуди і не плавав. У 1418 р. Генріх заснував Географічний дослідницький інститут, де навчали географії. Ця установа охоплювала школу мореплавства, астрономічну обсерваторію, сховище карт і рукописів. З усього Середземномор’я Генріх запросив туди різних учених – географів, картографів, математиків, перекладачів, які читали написані різними мовами рукописи. Вчені вдосконалювали мореплавство і навчали цьому португальських капітанів.

Німецький учений Мартін Бехайм в 1492 р. створив глобус (глобус у перекладі з латинської означає куля). Це була зменшена модель нашої планети, ніби іграшкова Земля.На глобусі Бехайма не було ні Південної, ні Північної Америки (на ньому, власне, немає півсвіту). Ці та інші материки стануть відомими європейцям пізніше.

Більш як 5 тис. років триває пізнання Землі. Люди проникли в глибини океанів, піднялися на найвищі гори, здолали найсуворіші пустелі. Вони освоїли космічний простір. На карті вже не залишилося “білих плям”. Географію почали вивчати в школах і університетах. Світ став однаковим в уявленні різних народів, тобто сформувався загальний погляд на Землю. У цьому – головний результат усіх попередніх пізнань нашої планети. Може скластися думка, що географам уже все відомо.

Так, час відкриття нових земель пройшов. Проте ще не всі таємниці Землі розгадано. У сучасну добу (з другої половини ХХ ст.) географи не тільки пізнають закони природи, а й думають про її перетворення для користі людей без шкоди самій природи. Вони приступили до пояснення зв’язків між явищами і процесами. Географія з описової науки перетворилася на пояснювальну, практичну.

У наш час вчені досліджують суходіл, океани, атмосферу. Роботи проводяться на наукових станціях, в експедиціях, космосі за допомогою складних сучасних приладів.

Сучасний етап розвитку картографії характеризується великим попитом і відповідно більшим обсягом робіт по створенню електронних (цифрових) карт. Одним з важливих етапів створення цифрових карт є оцифрування картографічної інформації.

Сучасна картографія характеризується технологічним трендом, тобто картографія отримує нові технічні імпульси і новації від комп\'ютерних технологій, наприклад, анімаційних, мультімедійні і інтернетних технологій.

Сучасна картографія також поставляє неймовірне різноманіття проміжних і кінцевих картопродуктов в аналоговій (традиційно друкованої), цифровий і віртуальної (відеозображення) формах.