За Нового часу психологія продовжує свій розвиток у межах філософських систем Рене Декарта, Лейбніца, Локка, Ґартлі та інших. Для цього періоду характерним є проникнення в гуманітарне знання концепцій та законів природничих наук.
На українських теренах вивчення психології розгортається в Києво-Могилянській Академії. Курс цієї науки читав І. Ґізель (1600-83), професори Академії Л. Баранович (1620-93) та Й. Ґалятовський († 1688) приділяли їй увагу в своїх творах, спираючись на філософію Арістотеля в її схоластичній інтерпретації. У 1868 році Климентій Миколайович Ганкевич видав перший підручник «Психологія», а в 1874 — «Короткий нарис психології для ужитку в школах середніх». Климентій Ганкевич викладав психологію у Чернівецькому університеті і в нього навчався Іван Франко, щоб докінчити студії перервані арештом. У Львові Іван Франко навчався у ще одного відомого психолога — Юліана Охоровича, котрий у 1889 році організував Перший Міжнародний Конгрес Психологів.

Досягненнями періоду XVII–XVIII ст можна вважати:

вчення про рефлексію та рефлекс, першу модель нервової системи, постановку питання про свідомість як предмет психологічної науки (Декарт);
теорії емоцій, свободи та вчення про людину як цілісну істоту (Спіноза);
концепції несвідомого в психічній структурі та психофізичного паралелізму (Лейбніц);
питання про набуте й наслідуване, розуміння ваги досвіду в формуванні психіки (емпірики Локк, Гоббс);
вчення про асоціації як основу психічних процесів, теорія виховання (Ґартлі);
періодизація психічного розвитку та освітньо-виховна теорія заснована на ній (Руссо).

Філософський емпіризм XVIII ст. проголосив дійсним лиш те, що дане у безпосередньому чуттєвому досвіді. Така установка змушувала шукати об\'єктивні основи психічних процесів, а в методологічному плані — відступити від звичного споглядання на користь експериментів. Лікар Кабаніс (1757–1808), Іржи Прохазка, Ф. Мажанді і Ч. Белл (див. Белла-Мажанді закон), Франц Галль (1758–1829), фізіолог Йоганес Мюллер (1801–1858) проводили перші анатомо-фізіологічні та експериментальні дослідження нервової системи. Ними з\'ясовані особливості будови та функціонування рефлекторної дуги, головного та спинного мозку. Зроблений ними висновок про локалізацію перебігу психічних процесів у головному мозку живого організму залишається незаперечним до сьогодні.

Впродовж XVIII–XIX століть активний розвиток дістала асоціативна психологія, асоціація розглядалась у механістичному значенні як сполучення, з\'єднання елементів в єдине ціле. Асоціативна психологія у свій спосіб прагнула побудови об\'єктивного методу. Її представник, Джон Стюарт Мілль (1806–1873) сподівався створити щось на кшталт таблиці душевних елементів: відчуттів, думок та мотивів,- а плодами їх комбінування уявляв усю сукупність психічних явищ. Крім того, він запропонував концепцію психологізму, згідно з якою всі явища культури та громадського життя (виховання, право, політика, мистецтво тощо) мають розглядатись крізь призму психологічних законів. Психологія в рамках його вчення виступила як самостійна галузь наукового знання.