1. Iнформаційні технології
1.1. сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, опрацювання, зберігання, розповсюдження, показу і використання інформації в інтересах її користувачів
1.2. види інформаційних технологій
1.2.1. Інформаційна технологія опрацювання даних
1.2.1.1. Інформаційна технологія обробки даних варта рішення добре структурованих завдань, за якими є необхідні вхідні дані і відомі алгоритми та інші стандартні процедури їх опрацювання. Ця технологія застосовується лише на рівні операційній (виконавчої) діяльності персоналу невисокою кваліфікації з метою автоматизації деяких рутинних постійно повторюваних операцій управлінської праці
1.2.2. Інформаційна технологія керування
1.2.2.1. Метою інформаційної технології керування є задоволення інформаційних потреб усіх без винятку співробітників фірми, що мають справу з прийняттям рішень. Вона може бути корисна на будь-якому рівні керування. Ця технологія орієнтована на роботу в середовищі інформаційної системи керування і використовується при більш поганій структурованості розв'язуваних задач, якщо їх порівнювати з задачами, які розв'язуються за допомогою інформаційної технології опрацювання даних.
1.2.3. Інформаційна технологія підтримки прийняття рішень
1.2.3.1. У процесі еволюції обчислювальної техніки первинний аналіз даних було перекладено на комп'ютер. У результаті з'явився новий клас програмних систем, покликаних полегшити роботу людей, що виконують аналіз даних. Такі системи прийнято називати системами підтримки прийняття рішень (далі - СППР).
1.2.4. Інформаційна технологія експертних систем
1.2.4.1. Експертною системою (EC) називають систему підтримки прийняття рішень, яка містить знання з певної вузької предметної області, а також може пропонувати користувачу рішення проблем з цієї галузі і обґрунтовувати їх. Експертна система складається з бази знань, механізму логічного виводу і підсистеми обґрунтувань.
1.3. Зараз інформаційні технології впроваджуються на багатьох підприємствах, організаціях та різних органах влади. Розроблені концепції впровадження ІТ в наукові заклади, фабрики тощо. Наприклад Концепція впровадження інформаційних технологій у законодавчих органах влади передбачає як автоматизацію самого процесу, так і аналізу роботи, налагодження спілкуванням між різними органами влади та населенням.
1.4. Історія
1.4.1. Початок розвитку — з 1960-х років XX століття, разом з появою і розвитком перших інформаційних систем. Інвестиції в інфраструктуру та сервіси Інтернету викликали бурхливе зростання галузі ІТ наприкінці 1990-х років XX століття. Основоположником ІТ в Україні й у колишньому Радянському Союзі став В. М. Глушков, засновник всесвітньовідомого Інституту кібернетики НАН України, що носить зараз його ім'я[1].
2. Інформаційні системи
2.1. сукупність організаційних і технічних засобів для збереження та обробки інформації з метою забезпечення інформаційних потреб користувачів.
2.2. види інформацційних систем
2.2.1. за рівнем автоматизації
2.2.1.1. Ручні
2.2.1.1.1. в яких опрацювання інформації виконуює людина;
2.2.1.2. Автоматичні
2.2.1.2.1. в яких — усі функції керування й опрацювання даних здійснюють за допомого технічних засобів без участі людини.
2.2.1.3. Автоматизовані
2.2.1.3.1. в яких частину функцій (підсистем) керування або опрацювання даних здійснюють автоматично, а частину — людиною;
2.2.2. за масштабом використання:
2.2.2.1. одиночні
2.2.2.1.1. які реалізовано, як правило, на автономному персональному комп'ютері без обов'язкового під'єднання до комп'ютерної мережі і які містять декілька простих складових із спільним інформаційним фондом;
2.2.2.2. групові
2.2.2.2.1. які орієнтовано на колективне використання інформації і найчастіше побудовано на основі локальної комп'ютерної мережі;
2.2.2.3. корпоративні
2.2.2.3.1. які орієнтовано на великі компанії з підтримкою територіально віддалених комп'ютерних інформаційних вузлів і мереж. Як правило, вони мають ієрархічну клієнт-серверну структуру зі спеціалізацією серверів;
2.2.2.4. глобальні
2.2.2.4.1. які охоплюють територію держави чи континенту (наприклад, Інтернет).
2.2.3. за сферою призначення (предметною галуззю, вказано лише деякі):
2.2.3.1. економічна (функція управління на підприємстві)
2.2.3.2. медична
2.2.3.3. географічна
2.2.3.4. адміністративна
2.2.3.5. виробнича
2.2.3.6. навчальна
2.2.4. за місцем діяльності
2.2.4.1. наукові
2.2.4.1.1. призначені для автоматизації діяльності науковців, аналізу статистичної інформації, керування експериментом;
2.2.4.2. автоматизованого проектування
2.2.4.2.1. призначені для автоматизації праці інженерів-проектувальників і розробyників нової техніки чи технологій.
2.2.4.3. організаційного керування
2.2.4.3.1. призначені для автоматизації функції адміністративного (управлінського) персоналу промислових підприємств і непромислових об’єктів (банків, бірж, страхових компаній, готелів тощо) та окремими офісами (філіями);
2.2.4.4. керування технологічними процесами
2.2.4.4.1. призначені для автоматизації різноманітних технологічних процесів (гнучкі виробничі процеси, металургія, енергетика тощо).
3. Апаратне та програмне забезпечення інформаційної системи
3.1. Програмне забезпечення
3.1.1. Програма – впорядкована послідовність команд, яку може виконувати обчислювальна машина.
3.1.2. Види
3.1.2.1. Системні програми
3.1.2.1.1. Програми, які забезпечують технічне функціонування комп’ютера, керування взаємодією різних програм та пристроїв, розподіл ресурсів між програмами користувачів, діагностику та профілактику апаратури ПК.
3.1.2.2. Прикладні програми
3.1.2.2.1. Для того, щоб за допомогою обчислювальної машини розв’язувати різноманітні задачі, створюється прикладне програмне забезпечення, яке використовується широким колом користувачів. Прикладні програми можна поділити на дві групи: прикладні програми загального призначення та прикладні програми спеціального призначення.
3.1.2.3. Інструментарій технології програмування
3.1.2.3.1. Комплекс програмних засобів, призначених для створення нових програм. Така система містить обов’язково мову програмування, а також середовище для розробки нових програм. Це середовище підтримує типові інструменти програмування, що служать для професійної розробки програм.
3.2. Апаратне забезпечення
3.2.1. В сучасних інформаційних системах обов’язково використовують комп’ютерну техніку. Набір її компонентів залежить від завдань, які повинна виконувати інформаційна система.
3.2.1.1. ЕОМ
3.2.1.1.1. Супер ЕОМ
3.2.1.1.2. Великі ЕОМ
3.2.1.1.3. Міні ЕОМ
3.2.1.1.4. Персональний комп’ютер
4. Інформаційна культура
4.1. Інформаційна культура особистості - одна зі складових загальної культури людини, сукупність інформаційного світогляду та системи знань і умінь, що забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльність по оптимальному задоволенню індивідуальних інформаційних потреб з використанням як традиційних, так і нових інформаційних технологій.
4.1.1. Сукупність принципів і реальних механізмів, що забезпечують позитивні взаємодії етнічних і національних культур, а також сполученість у загальному досвіді людства.
4.1.1.1. критерії інформаційної культури людини
4.1.1.1.1. вміння адекватно формулювати свою потребу в інформації;
4.1.1.1.2. ефективно здійснювати пошук потрібної інформації в усій сукупності інформаційних ресурсів;
4.1.1.1.3. переробляти інформацію і створювати якісно нову;
4.1.1.1.4. вести індивідуальні інформаційно-пошукові системи;
4.1.1.1.5. адекватно відбирати та оцінювати інформацію;
4.1.1.2. компоненти
4.1.1.2.1. аудіовізуальна культура,
4.1.1.2.2. логічна культура,
4.1.1.2.3. семіотична культура,
4.1.1.2.4. понятійно-термінологічна культура,
4.1.1.2.5. технологічна культура,
4.1.1.2.6. комунікаційна культура,
4.1.1.2.7. мережева культура.
4.1.1.3. Історія
4.1.1.3.1. Інформаційна культура налічує тисячоліття[3]. Початком її історії логічно визнати момент зміни формального відношення до сигналу ситуації, властивого тваринному світові, на змістовне, властиве винятково людині. Обмін змістовними одиницями став основою розвитку мови. До появи писемності становлення мови викликало до життя гаму вербальних методик, породило культуру звернення зі сенсом і текстом. Письмовий етап концентрувався навколо тексту, який містив у собі всю різноманітність усної інформаційної культури.
4.1.1.3.2. Інформаційну культуру людства в різні часи зворушували інформаційні кризи. Одна з найзначніших інформаційних криз призвела до появи писемності. Усні методики збереження знань не забезпечували повної цілісності обсягів інформації, тому фіксація інформації на матеріальному носієві породила новий період інформаційної культури — документальний. До її складу ввійшла культура спілкування з документами: культура витягу фіксованого знання, культура кодування і фіксації інформації; культура документографічного пошуку. Оперування інформацією стало легшим, зазнав змін образ мислення, але усні форми інформаційної культури не тільки не втратили свого значення, а й збагатилися системою взаємозв'язків з письмовими.
4.1.1.3.3. Вперше поняття «інформаційна грамотність» було введено в 1977 році в США і використано в національній програмі вищої освіти. Асоціація Американських бібліотек інформаційно грамотною людиною назвала особистість, яка здатна розвивати, розміщувати, оцінити інформацію і найбільш ефективно її використати.
4.1.1.3.4. Чергову інформаційну кризу викликали до життя комп'ютерні технології, що модифікували носії інформації та автоматизували деякі інформаційні процеси.
4.1.1.3.5. Сучасна інформаційна культура зібрала в собі всі свої попередні форми та з'єднала їх в єдиний засіб.
4.1.1.4. Проекти по розвитку ІК
4.1.1.4.1. Україна
4.1.1.4.2. Програма ЮНЕСКО «Медіа та інформаційна грамотність»
4.1.1.4.3. Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та інститутів