Методи дослідження розвитку

1. Біографічний метод

2. Експериментально-генетичний метод

2.1. Експериментальний метод. Експеримент часто є одним з найбільш надійних методів отримання достовірної інформації про психологію і поведінку дитини. Включення дитини в експериментальну ігрову ситуацію дозволяє отримати безпосередні реакції дитини на впливають стимули і на основі цих реакцій судити про особливості психіки дитини.

2.2. Експеримент з дітьми проводиться в обстановці, як можна більш наближеною до звичних для них умов. Експеримент в роботі з дітьми дозволяє отримати кращі результати тоді, коли він організований і проведений у формі гри. Ігрова ситуація в експерименті викликає зацікавленість дитини. Відсутність у дитини інтересу до того, що йому пропонують робити в психолого-педагогічному експерименті, не дозволяє йому проявити свої інтелектуальні здібності і цікавлять дослідника психологічні якості. У результаті дитина може здатися досліднику менш розвиненим, ніж він є насправді.

2.3. У віковій психології застосовують два типи експериментів - констатуючий експеримент і формуючий експеримент.

2.4. У констатуючомуексперименті визначається рівень і особливості розвитку дітей, властиві їм в даний час. Це стосується як особистісного розвитку та стосунків дитини з оточуючими, так і інтелектуального розвитку.

2.5. Поряд з різного роду констатуючими експериментами, у віковій психології застосовується формуючий експеримент. Завдяки створенню спеціальних умов, у ньому простежується динаміка розвитку певної психічної функції. Л.С. Виготський спостерігав таким чином процес становлення у дитини понять (експериментально-генетичний метод). В даний час будуються складні формують експерименти, по суті - навчальні, в ході яких протягом року або декількох років у дошкільнят розвивається сприйняття (створення системи розвиваючих завдань та ігор), у молодших школярів - теоретичне мислення (розробка експериментальних навчальних програм).

3. Тести

3.1. Тести досягнень

3.2. Тести здібностей

3.3. Тести особистості

3.4. Проективні тести

3.5. Вербальні

3.6. Невербальні

4. Метод поперечних зрізів

4.1. Порівняльний метод (Метод "поперечних зрізів") полягає у зіставленні властивостей в осіб різного віку з метою вивчення динаміки психічних явищ. Він вимагає критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних (за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи тощо). В досить великих групах за допомогою конкретних методик вивчається певний аспект розвитку, наприклад, рівень розвитку інтелекту. У результаті одержують дані, характерні для цієї групи - дітей одного віку, або школярів, що вчаться за однією навчальною програмою. Таких зрізів робиться кілька і дані по кожній групі порівнюються між собою. На підставі цього робиться висновок про те, які тенденції розвитку тут спостерігаються і чим вони зумовлені. Наприклад, при дослідженні інтелекту можна виявляти вікові тенденції - порівнюючи особливості мислення дошкільників (5 років), молодших школярів (8 років) і підлітків (13 років). Якщо завдання дослідження полягає у визначенні залежності розвитку інтелекту від типу навчання, підбираються і діти одного віку, але такі, що навчаються за різними навчальними програмами. У цьому випадку робиться інший висновок: там, де одержані кращі дані, навчання ефективніше; діти, що навчаються за певною програмою, швидше розвиваються інтелектуально, і можна робити висновок про розвивальний ефект навчання. Метод поперечних зрізів вимагає однозначних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних. Наприклад, при вивченні особливостей потреб дорослих, що значно відрізняються за віком, часто важко сформувати вибірку за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи чи статі, а також відокремити ефекти хронологічного віку від ефектів історичного періоду, в якому жили люди.

5. Лонгітюдний метод

5.1. Лонгітюдний метод Часто називають "методом поздовжніх зрізів". У ньому простежується розвиток однієї й тієї самої дитини протягом тривалого часу. Таке дослідження дає змогу точно виявити тенденції розвитку, незначні зміни, що відбуваються в інтервалах, які не охоплює метод "поперечних" зрізів. Разом з тим існує ймовірність звикання дослідника до групи, що виявляється у некритичному осмисленні одержаної інформації. Складнощі у проведенні лонгітюдних досліджень зумовлені міграцією індивідів, їхньою відмовою від участі в експерименті, звиканням до нього і "продукуванням" бажаних для дослідника даних, які не відповідають реальності, значними затратами коштів, оновлюваністю теорій і методик.