Методики розвитку зв'язного мовлення у молодших школярів із ТПМ

1. Поєднане розповідання. Цей прийом передбачає поєднану побудову коротких висловлювань, коли логопед починає фразу, а дитина її закінчує. Він використовується на початкових етапах роботи з дітьми з II рівнем мовленнєвого недорозвинення спочатку на індивідуальних заняттях, а потім із усіма дітьми. Логопед виконує найскладнішу функцію – планує висловлювання, задає його схему, називає початок речення, підказує послідовність, способи зв'язку („Жили були дід та баба. І була у них... Одного разу... І було те яєчко ...”). На наступних етапах навчання таке розповідання поєднується з драматизацією різних сюжетів.

2. прийом питання – відповідь. Питання спонукають дітей користуватися словесним мовленням, дають можливість перевірити їх знання та вміння у мовленнєвій комунікації за допомогою запитань розвивають у дітей уміння вслуховуватися у зміст зверненого мовлення, тобто розвивати увагу до мовлення дорослого. Це необхідно для того, щоб дитина навчалася відповідати на запитання. Спершу використовують відображене мовлення дітей. Ця форма мовлення виникає в ситуації, коли логопед називає предмет (ознаку, дію), потім задає питання про його назву. Дитина знаходиться в полегшених умовах: предмет перед очима і непотрібно згадувати слово для відповіді, воно тільки що прозвучало у мовленні логопеда (Це дерево. Що це?). Наступна форма мовлення – самостійні, поки що однослівні відповіді, які у поєднанні із запитаннями за змістовною єдністю можна розглядати як відповіді повним реченням. Для розвитку мовленнєвого спілкування необхідно сформувати у дітей навички користування спонукальною формою мовлення, яка поступово ускладнюється. Спочатку навчають виражати своє прохання, або речення одним словом: дай, допоможи, пішли тощо; потім словосполученням: дай ляльку, дай ложку, пішли гуляти тощо, і нарешті, реченням.

3. Формування зв'язності мовлення включає розвиток умінь будувати висловлювання різних типів; опис (світ у статиці), розповідь (динаміка подій у часі і русі), роздум (встановлення причинно-наслідкових зв'язків).

4. План розповіді – це 2-3 питання, які визначають її зміст і послідовність. Спочатку він використовується разом зі зразком, а потім стає провідним прийомом навчання. План розповіді використовується у всіх видах розповідання. На початкових етапах проводиться колективне, разом із логопедом, складання плану майбутньої розповіді. Дітям надаються допоміжні питання: „Про що будемо говорити спочатку?”, „Про що потрібно говорити далі?”, „Чим ми закінчимо розповідь?” тощо з чіткою вказівкою на відповідні фрагменти картини, або художнього твору. Потім логопед на основі висловлювань дітей складає єдиний план. У подальшому складанні плану діти беруть участь почергово під керівництвом логопеда. При цьому враховуються їхні індивідуальні мовленнєві можливості.

5. Складання розповіді по частинах є різновидом колективного розповідання. Кожний із оповідачів утворює частину тексту, а потім різні частини за допомогою логопеда об'єднуються в єдине ціле. Цей прийом доречно використовувати під час складання розповіді за багатофактурними картинами, за серією сюжетних картинок, під час переказу літературних творів, у розповіданні з колективного досвіду, коли легко виділити окремі об'єкти, підтеми.

6. Моделювання (схематичне, або предметне позначення) використовують як додатковий наочний прийом планування розповіді. Модель – це схема явища, яка відображає його структурні елементи та зв'язки, найбільш суттєві сторони та властивості об'єкта. У моделях зв'язних висловлювань мовлення це їхня структура, зміст (властивості об'єктів під час опису, взаємовідносини героїв і розвиток подій у розповіданні), засоби внутрішньотекстового зв'язку.

7. Увідна бесіда, випереджуюча отримання нових знань, є єднальною ланкою між наявними знаннями дітей і тими, які вони отримують. Її мета – виявлення знань дітей, їх активізація та уточнення, а також підготовка дітей до сприймання нового матеріалу, утворення інтересу до наступної діяльності. Увідні бесіди успішні, якщо вони змістовно короткі, емоційні, не виходять за межі дитячого досвіду, мають логічне продовження в основній частині заняття.

8. Супроводжуючі бесіди проводять зазвичай під час спостереження, екскурсій, розглядання картин, предметів, у процесі трудової та ігрової діяльності. Упереджуючі бесіди використовують для розбору змісту прочитаних літературних творів із метою подальшого їх переказу, заучування напам'ять. їх мета – забезпечити дітям найбільш повне сприймання, допомогти зрозуміти смисл прочитаного, отримати точні уявлення про предмети, явища, дії, події, доповнити їх знання. Зміст бесіди визначається процесом спостереження. Слово логопеда відіграє пояснювальну роль, розкриває зміст того матеріалу, який діти сприймають.

9. Заключна або узагальнююча бесіда проводиться з метою систематизації знань, їх подальшого поглиблення та усвідомлення. Здебільшого вона планується як самостійне підсумкове заняття. Крім цього, вона використовується на заключному етапі будь-якого навчального заняття. її мета – з'ясування розуміння дітьми отриманих нових знань, їх уточнення та закріплення. Під час бесіди дітей навчають ставити питання та чітко лаконічно на них відповідати. Узагальнююча бесіда проводиться з дітьми, які мають необхідний рівень розвитку мовних засобів (II–III, III рівень ЗНМ, ФФНМ) та вербального мислення.

10. Зразок розповіді – це короткий живий опис предмета, або викладення будь-якої події, які є доступними дітям для наслідування та запозичення. Він також використовується на перших етапах навчання дітей монологічного мовлення. Зразок підказує дитині орієнтовний зміст, послідовність і структуру монологу, його обсяг, полегшує підбір словника, граматичних форм, способів внутрішньотекстового зв'язку. Зразок показує приблизний результат, якого повинні досягти діти. А отже, висловлювання логопеда повинне бути простим, доступним для розуміння його дітьми, цікавим за змістом і формою.

11. Колективне складання розповіді здебільшого використовується на початкових етапах роботи над зв'язним монологічним мовленням. Діти продовжують речення, розпочаті логопедом, або іншими дітьми. У процесі послідовного обговорення плану вони разом із логопедом відбирають найбільш змістовні і граматично правильно оформлені висловлювання і об'єднують їх у цілісну розповідь. Спочатку логопед може повторити цю розповідь, додаючи щось своє, потім повторюють діти. Цінність цього прийому полягає в тому, що він дозволяє наочно уявити весь механізм складання зв'язного тексту, активізувати мовлення всіх дітей.