Громадянин світу, емігрант і водночас один із найбільших патріотів України - Євген Маланюк
1. "Уривок з поеми"
1.1. твір є прикладом козацької лірики.
1.1.1. спогад поета про запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю, возвеличення історичної пам’яті українського народу
2. "Нарис у книзі віршів"
2.1. громадянська лірика
2.1.1. про складне життя поета і негаразди, які траплялися на його шляху. Він - борець за правду
3. "Шевченко"
3.1. громадянська лірика, сонет
3.1.1. возвеличення Тараса Григоровича Шевченка і його значущість для української мови
4. "Демон мистецтва"
4.1. про складне життя як поета, самотність, розчарування, але попри все він творив
4.1.1. "На хресті слова розіп’ятий Цвяхами літер, Один,— Яким же криком ще маю кричати Крізь історії чорний вітер, Страшної епохи син? Яких ще віршів вирізувать З кривавого м’яса днів? Які породити слова? Світ встав увесь із заліза В гострих лезах огнів: Від електрики смерклися очі, Від заводів гудить голова, Безголоса душа лише хрипко регоче Та божевільне співа."
5. Народився 20 січня 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської обл.)
6. Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту.
7. Але з початком світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт,де познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на Батьківщину, щоб взяти участь в обороні Української Держави.
7.1. Євген Маланюк працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР.
7.2. У 1920 році опиняється в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша. Разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал “Веселка”, де побачили світ його перші поезії.
7.3. 1923 року разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій “Озимина”. Пізніше перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Брав активну участь у суспільно-політичному житті.
7.4. У міжвоєнний період з’являються в світ його збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).
7.5. Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїжджає до Німеччини, а пізніше до Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964).
7.5.1. Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).
7.6. Після одруження тридцятитрирічного письменника з Богумілою Савицькою, поет нарешті знайшов спокій родинного життя в складних умовах еміграційного побуту в Польщі.
7.6.1. 1933 року в подружжя народився син Богдан. Друга світова війна порушила сімейну ідилію. Богуміла дедалі частіше виїздить із сином до рідних у Прагу, а Євген підробляє, де тільки може: вчителем у Варшавській православній семінарії, перекладачем текстів до кінохронік, часто живе надголодь.
7.7. У червні 1949 року поет переїжджає до США. Спершу працює фізично, потім — в інженерному бюро в Нью-Йорку. В цьому мегаполісі 16 лютого 1968 року Є.Маланюк і помер. Похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським пантеоном.
8. "Як в нації вождя нема, тоді вожді її - поети" - Євген Маланюк
8.1. «Є. Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції перетворився на класика української літератури ХХ ст., його поезія – не лише крик зболеного серця, а ще і гарт, очисний вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху до своєї державності й духовності» М. Ільницький
8.2. «В лінії батька, – згадував пізніше поет, – були чумаки, осілі запорожці, хоч засновники роду, найбільш правдоподібно, прийшли з Покуття...».
8.2.1. з поеми: "Внук кремезного чумака, Січовика блідий правнук, – Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну..."
8.2.1.1. У подальшому таке «інтернаціональне коріння» дало змогу поету тонко відчувати душі інших слов'янських народів, віднаходити однодумців по всьому світу: у Польщі, Чехії, Німеччині, Америці.
8.3. Згадуючи й осмислюючи дні визвольних змагань, Євген Маланюк писав: «Мистецтво взагалі, а поезія зокрема є завжди мірилом сили національного духу народу. Народ, що дає великих національних поетів, завжди дає великих національних вождів – це є незаперечним законом. Без Данте не могло бути Гарібальді... без Міцкевича й Сенкевича не було б Костюшка й Пілсудського. Без Шевченка трудно уявити українську національну революцію 1917–20 років...».
8.3.1. А в поемі «Посланіє» (1925–1926 рр.) пише:" Як в нації вождя нема, Тоді вожді її – поети: Міцкевич, Пушкін недарма Творили вічні міти й мені – Давали форму почуттям, Ростили й пестили події, І стало вічністю життя Їх в формі Польщі і Росії..."
9. український письменник, поет, публіцист, літературний критик, одна з найяскравіших постатей вітчизняної літератури XX століття, її безумовний класик. Усією своєю творчістю він прагнув сприяти відродженню української держави для сильної та самобутньої української нації.
9.1. Довгий час творчий доробок цього самобутнього і талановитого поета був під забороною радянської пропаганди, яка причепила йому «ярлик» яскравого представника «українського націоналізму».
9.2. Насправді ж він лише палко любив свою Батьківщину, за межами якої змушений був прожити більшу частину життя, і «сумно» жартував, що зазнав трьох еміграцій і двох інтернувань.
9.3. Любов до рідної землі додавала наснаги творити, виливаючи її у динамічних поетичних рядках і публіцистичному слові.
9.3.1. "Мій ярий крик, мій біль тужавий, випалюючи ржу і гріх Ввійде у складники держави, Як криця й камінь слів моїх..."
9.4. Євген Маланюк мав друзів і приятелів серед політиків, науковців і літераторів Польщі, Чехословаччини, Німеччини та США, яких намагався «навернути до української віри»
9.5. Жваво цікавився мистецьким і культурним життям тих народів, поміж яких доводилося жити, зокрема, поляків і чехів. Повторюючи його літературні образи, можна сказати, що він «гарячий згусток свого життя і творчості, як розтоплену бронзу, в слово правди перелив...».
9.6. Євген Маланюк захопився «неспокійними греками», епохою романтизму, парнасизмом і реалізмом, символізмом і новітніми мистецькими школами
9.6.1. надавав перевагу поезії О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Ф. Тютчева, О. Блока, Ф. Сологуба, К. Бальмонта, В. Брюсова, Ш. Бодлера і П. Верлена.
9.7. Любив поет і твори Адама Міцкевича.
9.7.1. У культурному житті колишнього Єлисаветграда добре пам'ятали приїзд до міста 1825 року цього великого польського поета. Адже, як свідчать оцінки дослідників, «крім Пушкіна і Лєрмонтова, в Україні не було інонаціонального поета, більш популярного, шанованого й улюбленого, ніж Міцкевич». Є. Маланюк згадує польського письменника в прозовому «Уривку з «Мінеї-четьї поетів» (1922 р.)
9.8. Євген Маланюк був людиною, так би мовити, широкого діапазону, цікавою й оригінальною особистістю.
9.8.1. Талант, ерудиція сприяли його добрим стосункам із відомими польськими літераторами, які належали до п'ятірного грона поетичної групи «Скамандер»: Антонієм Слонімським, Юліаном Тувімом, Яном Лехонем, Ярославом Івашкевичем, Казимиром Вєжинським.
9.9. Вірші Євгена Маланюка динамічні, вирізняються риторичністю, історіософічністю.
9.9.1. Наскрізний образ текстів – Україна («О земле вічна, ти одна на світі!»), що постає Степовою Елладою, яка попри крижані історичні вітри «вогонь буття не загасила», бо живить її «невичерпальний дух» і «непереможна сила» українського роду.
9.10. Євген Маланюк створив цікаву теорію, центральне місце в якій займає пророча візія майбутнього провідника України. У цій постаті, котра вивчить державний досвід Івана Мазепи, патріотизм та дипломатичний хист Пилипа Орлика, цілісність світогляду Тараса Шевченка, мали б поєднатися поет і державотворець.
9.11. Інтелектуально насиченими і плідними у поетичній творчості були роки перебування в Чехословаччині, які пов'язані з періодом навчання в Подєбрадській господарській академії (1923–1928 рр.)
9.11.1. Маланюк був неформальним лідером української празької поетичної групи (до її складу ввійшли Юрій Дараган, Наталя Лівицька-Холодна, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Микола Чирський, Галя Мазуренко та ін.).
9.12. Живучи в Чехії, письменник не поривав зв'язків із польськими літературними побратимами, а 1928 року зустрічався з ними у Празі.
9.12.1. Приятельські стосунки відображені у віршах-присвятах. Я. Івашкевич у поезії «Прага», з дедукцією «Євгенові Маланюкові», висловив свою любов до українських степових просторів і замилування українською мовою.