1. • Ігрові методи;
1.1. До відмітних ознак ігрової діяльності, які мають важливе значення в груповому соціально-психологічному тренінгу, відносяться:
1.1.1. а) умовність гри: учасники тренінгу діють в рамках умовної реальності (що вони цілком усвідомлюють), яка має свої правила на відміну від правил реальному житті.
1.1.2. б) символічність гри: учасники гри не боятися нанести своїми діями моральну шкоду собі і своїм партнерам по спілкуванню, зробити помилку, яка поставить їх перед необхідністю несення відповідальності. У грі можна подолати те, що здається нездоланним в реальному житті. В результаті цього з'являється можливість для прийняття більш ризикованих рішень, експериментування зі своєю поведінкою.
1.1.3. в) невизначеність гри: міжособистісні ігри найчастіше не мають однозначно передбачуваного розвитку, що позбавляє учасників тренінгу можливості використовувати чіткі алгоритми прийняття рішення і змушує їх застосовувати винахідливість і кмітливість.
1.1.4. г) просторово-часова відособленість гри: у грі простір і час як би «стискаються», що робить гру динамічною і насиченою подіями.
1.1.5. д) рольова необмеженість гри: учасники можуть виступати в різних ролях, про багато з яких у них немає достатніх уявлень, що дозволяє, з одного боку, краще зрозуміти людей що грають ці ролі, а, з іншого боку, розширити власний репертуар ролей.
1.2. При всій різноманітності технік, можна виділити два види ігрових методів, які використовуються в навчанні дорослих людей:
1.2.1. 1. Операційні (ділові) ігри, в яких перевага віддається інструментальному, тобто предметно-професійному аспекту навчання і не передбачається навчання спілкуванню. У таких іграх є заздалегідь підготовлений сценарій, в який закладено більш-менш жорсткий алгоритм прийняття рішення, чіткі критерії оцінки прийнятого рішення (правильно - неправильно). До основних різновидів операційних ігор відносять: аналіз конкретних ситуацій, рольові та імітаційні ігри.
1.2.2. 2. Міжособистісні (соціально-психологічні) ігри спрямовані на формування комунікативної компетентності, зміна особистості людини. У міжособистісних іграх часто відсутній жорсткий алгоритм поведінки, чіткі критерії аналізу та оцінки його адекватності, можуть існувати декілька можливих правильних варіантів прийняття рішення, поведінки в ігровій ситуації. На практиці використовуються три основних види міжособистісних ігор: ігри не концептуального змісту; ігри психодрами і соціодрами; ігри трансакційного аналізу.
2. Методи, спрямовані на розвиток соціальної перцепції
2.1. Націлені на розвиток у учасників тренінгу уміння сприймати, розуміти й оцінювати інших людей, самих себе, свою групу. У ході тренінгових занять за допомогою спеціально розроблених вправі учасники отримують вербальну і невербальну інформацію про те, як їх сприймають інші люди, яке їх власне самосприйняття. Вони набувають вміння глибокої рефлексії, смислової і оцінюваної інтерпретації об'єкта сприйняття. До цієї групи методів примикають прийоми використання методів розвитку підпорогової чутливості (наприклад, в холодинаміки Вернона Вульфа).
3. Методи тілесно-орієнтованої (ТОП) психотерапії
3.1. ЇЇ засновником є В. Райх (W. Reich, 1960) Останнім часом уваги практичних психологів - провідних тренінгових груп все більше приваблює цей вид терапії. Тут виділяють три основні підгрупи прийомів: робота над структурою тіла (техніка Александера, метод Фельденкрайза), чуттєве усвідомлення і нервово-м'язова релаксація; східні методи ТОП (хатха-йога, тайчі, айкідо).
4. • Дискусійні методи;
4.1. біографічна дискусія;
4.1.1. у центрі уваги групи знаходиться конкретна людина, яка розповідає про своє минуле, свої неприємні думки, переживання, а члени групи, в подальшому обговоренні намагаються допомогти людині виділити його внутрішньоособистісні проблеми і, на основі цього, більш глибоко їх осмислити.
4.2. тематична дискусія;
4.2.1. В тематичної дискусії в центрі уваги групи знаходиться не конкретна особистість, а певна тема. У цьому випадку, на відміну від біографічної дискусії, особисті проблеми учасників актуалізуються і розглядаються опосередковано, так як в процесі обговорення теми відбувається непряма проекція індивідуально-психологічних якостей і проблем, що висловлюються учасниками.
4.3. інтерактивна дискусія.
4.3.1. Відмінною особливістю інтерактивної дискусії є те, що в центрі уваги групи знаходиться не конкретна людина або тема, а тренінгова група, коли вся активність учасників спрямована на аналіз внутрішньогрупових процесів. Такий різновид дискусії найчастіше використовується, наприклад, в Т-групах. Виділяють два різновиди інтерактивній дискусії: неструктурована і структурована.
5. • Методи, засновані на невербальної активності учасників.
5.1. Психогімнастика
5.1.1. Психогімнастика являє собою комплекс різних прийомів, спрямованих на організацію невербального прояву особистості і спілкування учасників. У практиці групового соціально-психологічного тренінгу цей метод частіше використовується як допоміжний метод, хоча у деяких тренінгах він може бути застосовано як провідний. Як допоміжний метод психогімнастичні вправи можуть використовуватися в трьох аспектах:
5.1.1.1. По-перше, психогімнастичні вправи можуть застосовуватися на етапі розминки, в процесі проведення і в завершенні сеансу (в цілях зняття напруги, зменшення психологічної дистанції, активізації учасників).
5.1.1.2. По-друге, психогімнастичні вправи можна використовувати як засіб експрес-діагностики учасників.
5.1.1.3. По-третє, психогімнастичні вправи можна використовувати для формування деяких невербальних навичок, важливих з точки зору цілей конкретного тренінгу.
5.1.2. У випадку, якщо психогімнастика виступає основним методом навчання, то структура кожного сеансу складається з трьох частин:
5.1.2.1. Підготовча частина спрямована на підвищення фізичної спритності і рухливості, зняття напруги, формування готовності до виразного невербального самовиразу учасників.
5.1.2.2. Пантомімічна частина є найголовнішою і займає більшу частину часу. На цьому етапі ведучий надає теми, які учасники повинні висловити своїми невербальними рухами. Після виконання теми слідує обговорення.
5.1.2.3. Заключна частина призначена для розслаблення, зняття напруги, яке виникло на попередньому етапі.
5.2. Танцювальний метод
5.2.1. Танцювальний метод є провідним у такому різновиду СПТ, як танцювальний тренінг, де різні види танцю використовуються для розширення сфери усвідомлення учасниками можливостей власного тіла, навчання керуванню своїм тілом (зокрема, невербальними рухами), розвитку навичок тілесного самовиразу в спілкуванні.
5.3. Метод художнього самовираження
5.3.1. Метод художнього самовираження. У психологічній практиці існують різні способи художнього самовираження: малювання, ліплення, моделювання з папером, деревом, камінням, створення художніх творів, колекціонування, спів, спілкування з природою та ін. Метод художнього самовираження виконує різні функції (творчу, сублімаційну, проективну) і, тому, може бути використаний у різних цілях.
5.3.1.1. Творча функція полягає в тому, що художня активність є засобом актуалізації творчих можливостей людини, засобом її самореалізації, в результаті чого підвищується самоповага, самооцінка людини.
5.3.1.2. Діяльнісна функція дозволяє людині відволіктися від надмірної концентрації на власній хворобі або хворобі родичів, підтримує в ньому оптимізм, інтерес до життя.
5.3.1.3. Сублімаційна функція забезпечує вираз людиною деструктивних тенденцій (наприклад, агресія) в формі, що соціально приймається, тобто у формі малювання, ліплення, твори віршів і т.д.
5.3.1.4. Проективна функція стимулює прояв в художній творчості індивідуально-психічних особливостей людини, її проблем, переживань, що сприяє їх кращому усвідомленню.