Що на Чорному морі,

На камені біленькому,\nТам стояла темниця кам’яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невольників.

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Приходжає,

Словами промовляє:

«Гей, козаки,

Ви, біднії невольники!

Угадайте, що в нашій землі християнській

за день тепера?»

Що тоді бідні невольники зачували,

Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

По річах познавали,

Словами промовляли:

«Гей, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко!

Почім ми можем знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі пробуваєм,\nБожого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,

То ми не можемо знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера».

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачуває,

До козаків словами промовляє:

«Ой, козаки,

Ви, біднії невольники!

Що сьогодні у нашій землі християнській великодная

субота,

А завтра святий празник, роковий день великдень».

То тоді ті козаки теє зачували,

Білим лицем до сирої землі припадали,

Дівку бранку,

Марусю, попівну Богуславку,

Кляли-проклинали:

«Та бодай ти, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала, Я

Як ти нам святий празник, роковий день великдень

сказала!»

То тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачувала.

Словами промовляла:

«0й, козаки,

Ви, біднії невольникиі\nТа не лайте мене, не проклинайте,

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,

То буде мені, дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати;

То буду я до темниці приходжати,

Темницю відмикати,

Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».

То на святий празник, роковий день великдень,

Став пан турецький до мечеті від’їжджати,

Став дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Добре дбає,—

До темниці приходжає,

Темницю відмикає,

Всіх козаків,

Бідних невольників,

На волю випускає

І словами промовляє:

«Ой, козаки

Ви, біднії невольники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте,

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава

не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

3 неволі не викупає,\nБо вже я потурчилась, побусурменилась

Для роскоші турецької,

Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників

3 тяжкої неволі,

3 віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

У край веселий,

У мир хрещений!

Вислухай, боже, у просьбах щирих,

У нещасних молитвах

Нас, бідних невольників!

Українська мова та література