Структура соціальної роботи як практичної діяльності

1. 5) Напрями соціальної роботи

1.1. обота з молодими сім'ями зі стабілізації сімейних стосунків — це насамперед діяльність центрів соціальних служб для молоді з удосконалення взаємостосунків у сім'ї, профілактики дисгармонії сімейних відносин, подружніх конфліктів, реалізація програми планування сім'ї та збереження репродуктивного здоров'я членів сім'ї, формування здорового способу життя сім'ї, організація її вільного часу, допомога в організації сімейного господарювання та побуту, створення позитивного іміджу сім'ї, ознайомлення з юридично-правовими аспектами шлюбно-сімейних стосунків, надання соціальної допомоги, соціальний патронаж різних за типами неблагополуччях сімей, благодійні акції та допомога малозабезпеченим, багатодітним сім'ям та ін. Форми і методи роботи у цьому напрямку: створення консультативних пунктів, кабінетів, консультативних служб, у тому числі виїзних для роботи із сільською сім'єю, діяльність центрів "Родинний дім" тощо. Найбільш поширеною і ефективною стала робота клубів молодої сім'ї, які приваблюють молодих людей демократичністю, взаємостосунками партнерів, розвитком ініціативи членів клубу, їх творчого підходу в роботі з різними категоріями сімей. При центрах ССМ працює понад 250 таких клубів. Однією з ефективних форм роботи з молодими сім'ями стали культурно-масові розважальні культурні заходи. Ця форма роботи також ефективна і в справі пропаганди кращих сімейних традицій українського народу, пошуку сімейних талантів, розвитку пізнавальних інтересів членів сім'ї, творчої ініціативи, обміну досвідом сімейного виховання, зміцнення взаємостосунків у сім'ї, відродження родинно-побутової культури українського народу. Масово-розважальні заходи, сімейні свята найчастіше святкуються за такими формами: День матері, календарні, православні, релігійні обряди І свята. Вони проводяться як сімейні, щорічні конкурси молодих сімей, конкурси, вечори студентських сімей, свята-конкурси молодих сімей, конкурси сімейних ерудитів, виставки дитячих творів, малюнків про сім'ю, сімейних творчих колективів, сімейні спортивні свята, сімейні ігри, фотовиставки тощо. Допомога батькам у розв'язанні різноманітних проблем сімейного виховання полягає у сприянні щодо вирішення складних питань родинної педагогіки. Це підготовка молодих батьків до виконання батьківських обов'язків, соціально-психологічна, психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини, підготовка дитини до школи, застосування різних форм і методів сімейного виховання, вирішення складних проблем у взаємостосунках батьків та дітей, юридичні проблеми цих взаємостосунків. Соціальної допомоги потребують неповнолітні та одинокі матері, неблагополучні сім'ї, сім'ї з дітьми-інвалідами, прийомними, усиновленими дітьми, вихователі дитячих будинків сімейного типу; сім'ї, в яких виховуються важкі діти, а також обдаровані; сім'ї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства (фізичного, психічного, сексуального) тощо. Форми соціальної роботи: школи молодої матері, школи батьківської підтримки, Телефони довіри, консультативні пункти при школах, ПТУ, соціальних службах для батьків, соціально-медичні курси для молодих жінок, клуби молодих батьків та ін. Основні методи роботи: семінари, конференції, круглі столи, індивідуальні консультації, тренінги, вивчення педагогічних ситуацій, педагогічні бліц-турніри тощо. Соціальна реабілітація проводиться з молодими сім'ями з дисгармонією у сімейних взаємостосунках, наявністю важких сімейних криз, де члени сім'ї зловживають алкоголем, наркотичними речовинами, мають різні види нервових захворювань, що створює загрозу для стабільності сім'ї. Є сім'ї, які потребують соціально-психологічної допомоги внаслідок тимчасових або тривалих труднощів (інвалідність членів сім'ї, майнові втрати, нервово-психічні розлади, різні акцентуації в характерах подружньої пари тощо). Сімейна психотерапія має індивідуальний характер і зорієнтована на подружню пару та її проблеми. Вона допомагає досягти гармонії у взаємостосунках, врегулювати подружні взаємини.

2. 6) Методи соціальної роботи

2.1. У вітчизняній науковій і навчально-методичній літературі, у російських підручниках і посібниках із соціальної роботи класифікація методів здійснюється за традиційною парадигмою соціальної роботи, яка сформувалась у межах соціології, педагогіки, психології, менеджменту, економіки: соціологічні, педагогічні, психологічні, організаційні, економічні методи. Соціологічні методи виокремлюються як соціологічні засади соціальної роботи; педагогічні — як соціально-педагогічна основа діяльності соціальних служб; психологічні — як психологічне забезпечення соціальної роботи, зміст і методи психосоціальної практики. Автори підручника "Основы социальной работы" виокремлюють соціологічні, політологічні, педагогічні, психологічні основи соціальної роботи. Виділяють методи індивідуальної соціальної роботи, методи соціальної роботи з групою, методи соціальної роботи в мікросоціальному середовищі. У підручнику "Соціальна робота" за загальною редакцією професора В.І. Курбатова виділяються педагогічні, соціологічні, психологічні методи соціальної роботи. У практиці соціальної роботи застосовуються методи соціального впливу на особистість, які сформувались як методи суто соціальної роботи, як результат її теорії і практики. Більшість з них запозичені із досвіду соціальної роботи в США і розвинених країн Західної Європи. Кращі з них пристосовані до вітчизняної системи соціального захисту населення та соціальної підтримки різних цільових груп і категорій громадян. Ці методи класифікуються з погляду: · суб'єкт-суб'єктних чи суб'єкт-об'єктних відносин (командна, групова робота фахівців, спеціалістів соціальної роботи, волонтерів і робота з клієнтами); · чисельності клієнтів, які є об'єктами соціального впливу (індивідуальна, групова, общинна, масова робота); · змісту, прийомів і засобів соціальної роботи, місця їх реалізації (телефонне консультування; соціальна робота в общині, спільноті, ком'юніті; фостеринг; самокерована соціальна робота; соціальна анімація; мобільна соціальна робота та ін.). Зважаючи на окреслені підходи та крос-культурні традиції соціальної роботи в Україні, методи соціальної роботи у нашому посібнику представлені таким чином: соціологічні, психологічні, організаційні, — а також вивчаються актуальні підходи до визначення методів соціальної роботи.

3. 7) Форми соціальної роботи

3.1. Форма соціальної роботи - будучи зовнішнім вираженням змісту соціальної роботи являє собою відносно обмежену за часом і місцем структуру взаємодії об'єкта і суб'єкта соціальної роботи, сукупність її прийомів і засобів. До форм соціальної роботи відносяться форми соціального обслуговування населення, серед яких виділяють: • стаціонарне обслуговування (надання різнобічної соціально-побутової та іншої допомоги літнім людям, інвалідам та дітям, частково або повністю втратив здатність до самообслуговування і (або) потребують постійного догляду та спостереженні в стаціонарних закладах (відділеннях) соціального обслуговування). До стаціонарних установам соціального обслуговування відносяться психоневрологічні інтернати для престарілих та інвалідів, пансіонати для ветеранів війни та праці, інвалідів, соціальні житлові будинки для літніх самотніх людей і бездітних подружніх пар, спеціальні будинки-інтернати для колишніх ув'язнених, які досягли старечого віку або мають інвалідність з втратою здатності до самообслуговування. Для осіб без певного місця проживання і занять (в першу чергу, літніх людей та інвалідів) з метою надання їм соціальної допомоги функціонують центри соціальної адаптації (призначені тільки для тимчасового проживання). Також у системі стаціонарного соціального обслуговування діють будинки-інтернати для дітей-інвалідів та дітей з обмеженими можливостями здоров'я; соціальні притулки для дітей і підлітків, які потрапили у важку життєву ситуацію і залишилися без піклування батьків і т.п. Стаціонарні відділення можуть функціонувати в соціально-реабілітаційних центрах для неповнолітніх і т.д. Соціальні послуги в стаціонарній формі надаються їх одержувачам при постійному, часовому (на строк, визначений індивідуальною програмою) чи п'ятиденному (на тиждень) цілодобовому проживанні в установі соціального обслуговування; • полустационарное (у відділеннях денного перебування, в будинках нічного перебування). Дана форма включає соціально-побутове, медичне та культурне обслуговування нужденних громадян, організацію їх харчування, відпочинку, підтримання активного способу життя, забезпечення їх участі в посильній трудовій діяльності. У відділення денного перебування приймаються літні люди та інваліди, що зберегли здатність до самообслуговування і активного пересування, які не мають медичних протипоказань. Існують також відділення денного перебування для дітей-інвалідів та дітей з обмеженими можливостями здоров'я, для дітей, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з неблагополучних та малозабезпечених сімей. Відділення денного перебування можуть створюватися у територіальних центрах соціального обслуговування, у соціально-реабілітаційних центрах для неповнолітніх, центрах соціальної допомоги сім'ї та дітям та ін. Будинку нічного перебування (відділення денного перебування в центрах соціальної адаптації, соціальні готелі) призначені для надання соціальної допомоги особам без певного місця проживання і занять; • надомне (у відділеннях соціального обслуговування вдома) обслуговування надається літнім людям та інвалідам, частково втратив здатність до самообслуговування і потребують стороннього догляду. Відділення обслуговування вдома організуються при муніципальних центрах соціального обслуговування або при місцевих органах соціального захисту населення. Обслуговування може здійснюватися постійно або тимчасово. Соціально-реабілітаційні заклади для дітей-інвалідів та дітей з обмеженими можливостями здоров'я також можуть здійснювати надомної обслуговування. Психоневрологічні інтернати і пансіонати для ветеранів та інвалідів можуть створювати патронажні відділення для обслуговування клієнтів вдома.

4. 1) Засади соціальної роботи

4.1. Законодавчу, нормативно-правову основу соціальної роботи в Україні, як і в інших країнах світу, визначають правові документи, які умовно згруповані у п'ять груп відповідно до суб'єктів їх видання: 1) регламентуючі, дорадчі документи світового співтовариства (акти, декларації, пакти, конвенції, рекомендації, резолюції ООН, ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін); 2) внутрішньодержавні юридичні акти (Конституція, закони, укази, розпорядження Президента України, постанови уряду України, накази, рішення колегій та інструкції Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров'я, Державного комітету у справах сім'ї та молоді та ін.); 3) документи суб'єктів України, які забезпечують реалізацію законів на своїй території, виконання регіональних законоположень, виконання республіканських (Автономна Республіка Крим) нормативних законоположень з правом законодавчої ініціативи; 4) документи муніципальних утворень (міські і сільські райони, мікрорайони (трудові колективи); 5) рішення, накази, розпорядження безпосередньо закладів та організацій. Законодавчу базу соціальної роботи в Україні становлять такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини (ООН, 10 грудня 1948 p.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Нью-Йорк, 19 грудня 1966 p.). У Загальній декларації прав людини (ст. 22) наголошується, що "кожен як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на здійснення економічних, соціальних і культурних прав, необхідних для його гідності й вільного розвитку його особистості, за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до організації і ресурсів кожної держави". У Загальній декларації прав людини зазначається, що кожен має право на працю, вільний вибір виду зайнятості, відпочинок і дозвілля, включаючи розумне обмеження робочої години; на життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я і добробуту свого народу і своєї сім'ї, та інші права і свободи.

5. 2) Ключові аспекти соціальної діяльності

5.1. Поняття діяльності близьке до поняття практики і може бути відокремлене від нього лише умовно, коли необхідно протиставити практику науці як теоретичної діяльності людини. Відповідно цьому, в системі соціальної роботи можна виділити дві підсистеми: практичну, що включає в себе професійну і непрофесійну соціальну роботу, і теоретичну - наукове знання про соціальну роботу. Теорія соціальної роботи являє собою область знань про закономірності організації і вдосконалення соціальної роботи як практичної діяльності. Практика соціальної роботи, насамперед, є спільною діяльністю суб'єктів та об'єктів соціальної роботи з досягнення соціального благополуччя людини. Професійна соціальна робота пов'язана з діяльністю служб та установ соціального захисту населення. Вона, як і інші професійні заняття, сформувалася на основі суспільного поділу праці. Професійна діяльність являє собою постійне коло службових обов'язків, виконання яких заснована на сукупності знань, умінь і навичок, отриманих людиною в процесі навчання. Непрофесійна соціальна робота включає в себе різні види добровільної допомоги та підтримки як зразки соціальної практики. Благодійність, піклування, безкорисливе служіння релігійного і світського характеру в усіх країнах з'явилися передумовами для становлення професійної соціальної роботи. Професійний і непрофесійний рівні практики соціальної роботи - це постійні компоненти соціального життя сучасних суспільств. З одного боку, практика соціальної роботи спрямована на подолання особистих, соціальних, ситуативних труднощів. Одночасно, вона припускає-лага усвідомлення людьми, що зіткнулися з труднощами, їх суті і значення, що створює передумови для вирішення пов'язаних з ними соціальних та індивідуальних проблем. З цієї точки зору вона є засобом конструювання суспільства, об'єктом соціального проектування і моделювання.

6. 3)Принципи соціальної роботи

6.1. Принципи соціальної роботи — це не приблизні абстракції чи су­б'єктивні умовиводи. Вони об'єктивні за змістом і суб'єктивні лише за формою. Люди формулюють їх для того, щоб повсякденна прак­тика не суперечила наявним соціальним закономірностям і водночас була раціональною, економічною та ефективною. Оскільки в соціальній сфері функціонує велика сукупність склад­них, різноманітних зв'язків і відносин, принципи соціальної роботи мають системний характер. їх можна звести у три групи: соціально-політичні; організаційні; психолого-педагогічні. Перші виражають ви­моги, що випливають із науково обґрунтованого змісту соціальної політики держави. Це державний підхід до завдань, що розв'язують­ся у соціальній роботі; гуманізм і демократизм соціальної роботи; тісний зв'язок змісту й форм цієї роботи з конкретними умовами життєдіяльності особи, соціальної групи; законність і справедли­вість соціальної роботи. Що вони означають конкретно? Забезпечення на практиці державного підходу до соціальної робо­ти передбачає вміння аналізувати й виявляти тенденції соціально-політичного розвитку суспільства, відповідно визначати найефек­тивніші способи розв'язання соціальних проблем; бачення перспек­тив розвитку соціальної роботи, підпорядкованої інтересам соціального захисту населення, і вміння розв'язувати актуальні зав­дання сьогодення; рішучу боротьбу з будь-якими проявами відом-чості й місництва, що завдають шкоди інтересам особи, сім'ї, сус­пільства. Принцип гуманізму соціальної роботи передбачає визнання лю­дини найвищою цінністю, захист її гідності й громадянських прав, створення умов для вільного і всебічного виявлення здібностей кож­ного. Людяність, людинолюбство — органічна властивість соціаль­ної роботи, її сутнісна характеристика. Для неї насамперед важливі такі критерії людської діяльності й міжособистісних стосунків, у яких виражається єдність. Принцип гуманізму соціальної роботи тісно пов'язаний з демо­кратизмом взаємовідносин соціального працівника і клієнта, їхнім довірливим, переважно неформальним характером. Такі зв'язки ви­никають і будуються на основі психологічних контактів, узгодже­ності особистих якостей, спільності інтересів, що, як відомо, не ма­ють офіційного, санкціонуючого значення. Принцип демократизму спонукає спеціаліста соціальної роботи до постійних пошуків оптимальних рекомендацій клієнту, врахування мінливих обставин, мобі­лізації творчих професійних здібностей, дотримання норм і правил спілкування, виявлення поваги й чуйності до людини, залучення її до розв'язання наявних проблем, тактовності, впливу силою свого ро­зуму, знань, моральності, досвіду. Принципове значення поряд із гуманізмом і демократизмом має тісний зв 'язок соціальної роботи з конкретними умовами життєді­яльності людей. Він забезпечує єдність теорії та практики, реалістич­ність і дієвість застосовуваних форм і методів соціальної підтримки населення, захисту його прав та інтересів. Життя таке багате й різноманітне, що теорія не може передбачи­ти поради на всі випадки. Умови й обставини життєдіяльності лю­дей змінюються. Та й саме населення і конкретна особа весь час перебувають у русі, їхні потреби й інтереси оновлюються, збагачу­ються. Змінюються також можливості задоволення їх. Це визначає постійну новизну і специфічність соціальних проблем, які розв'язу­ють соціальні працівники. Тому вони весь час повинні аналізувати й оцінювати конкретну ситуацію, здійснювати соціальну діагности­ку життєвих обставин клієнта. Цей принцип зобов'язує виявляти ті особливості соціальної ситуації, які можуть мати безпосереднє зна­чення для досягнення мети соціальної роботи. Він несумісний з абс­трактним теоретизуванням, шаблоном, інерцією, формалізмом, по­верховістю. Одним з основних принципів соціальної роботи є її законність. Цей принцип передбачає суворе дотримання законів і відповідних правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями і громадянами. Нормативно-правові акти є формою, в якій виражається політика держави, у тому числі соціальна. Право покликане сприяти її здійсненню, але цю роль воно може виконувати лише за умови дотримання всіх його норм. Поза законністю право або непотрібне, або шкідливе. Тому й со­ціальна робота повинна ґрунтуватися на цьому принципі. Ефективність соціального захисту населення багато в чому виз­начається дотриманням у соціальній роботі організаційних принци­пів. Серед цієї групи розрізняють соціально-технологічну компе­тентність органів і працівників соціальних служб, єдність їхніх пов­новажень і відповідальності, стимулювання, контроль і перевірку виконання тощо.

7. 4) Функції соціальної роботи

7.1. оціально-діагностична: вивчення особливостей групи, прошарку, особи, ступеня і спрямованості на них мікро- та макрофакторів середовища; диференційовані, індивідуалізовані і точно визначені проблеми клієнтів для організації надання допомоги, підтримки, захисту; вивчення, аналіз та оцінювання об'єктів соціальної роботи (індивідів, сімей, груп); діагностика результативності процесу співробітництва. Прогностична: передбачення розвитку подій, процесів, програмування, прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, моделювання соціальної поведінки цих об'єктів; визначення цілей та способів втручання соціального працівника у проблеми клієнта; прогнозування, програмування, проектування процесів розв'язання проблем клієнтів з метою надання кваліфікованої допомоги. Соціально-комунікативна: встановлення контактів з тими, хто потребує допомоги і підтримки, організація обміну інформацією, сприяння включенню різних інститутів суспільства в діяльність соціальних служб, допомога у сприйнятті та розумінні іншої людини; формування стратегії і тактики співробітництва соціального працівника з клієнтами. Правозахисна: використання законів і правових актів, спрямованих на надання допомоги, підтримка і захист населення, яке проживає в країні і за її межами; використання правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів, сприяння у застосуванні засобів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які вдаються до прямих чи опосередкованих протиправних дій щодо клієнтів. Превентивна: передбачення і приведення в дію соціально-правових, юридичних, психологічних, соціально-медичних, педагогічних та інших механізмів попередження і подолання негативних явищ; організація соціально-терапевтичної, соціально-побутової, психолого-педагогічної, медичної, юридичної та іншої допомоги; забезпечення захисту прав сім'ї, жінок, підлітків, дітей, молоді; запобігання виникненню можливих життєвих проблем у окремих індивідів; збереження, підтримка і захист нормального рівня життя і здоров'я людей. Психотерапевтична: організація консультування різного виду, коригування міжособистісних стосунків, допомога в соціальній реабілітації всім, хто потребує допомоги, сприяння соціальній адаптації особи. Соціально-педагогічна: виявлення інтересів і потреб людей у різних видах діяльності (виховній, навчальній, освітній, культурно-дозвільневій, спортивно-оздоровчій діяльності, технічній, художній творчості, туризмі), залучення до роботи різних установ, організацій, громадськості, творчих та інших спілок, спеціалістів, тренерів, організаторів культурно-дозвільневої, туристично-краєзнавчої роботи, сприяння соціалізації особистості. Соціально-економічна: сприяння і надання необхідної допомоги та підтримки різним категоріям населення (інвалідам, дітям-сиротам, людям похилого віку, молодим сім'ям), надання натуральної та грошової допомоги, встановлення пільг; надання допомог, одноразових компенсацій; здійснення соціально-побутового патронажу. Контрольно-наглядова: здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень, за цільовим використанням коштів, передбачених для надання адресної соціальної допомоги. Проведення перевірок надання соціальної допомоги, для участі в яких залучаються відповідні спеціалісти. Оформлення необхідних документів, перевірка правильності заповнення та їх видачі на отримання державної соціальної допомоги. Перевірка правильності надання соціальної допомоги. Організаційно-управлінська: сприяння організації соціальних служб на підприємствах, в організаціях, за місцем проживання, залучення до роботи громадськості, спрямовування діяльності соціальних служб на надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню, у першу чергу малозабезпеченим категоріям населення, окремим людям; забезпечення узгодженої взаємодії всіх ланок соціального захисту. Рекламно-пропагандистська: організація реклами соціальних послуг, пропаганда та поширення ідей соціального захисту людини, забезпечення клієнтів необхідною інформацією у зрозумілій і доступній для них формі, надання багатоваріантних порад і пропозицій. Соціально-медична: організація роботи з формування здорового способу життя, допомога в оволодінні основами надання першої медичної допомоги, культури харчування, санітарно-гігієнічними нормами; організація роботи з планування сім'ї, формування відповідального ставлення до репродуктивної і сексуальної поведінки, сприяння у підготовці молоді до сімейного життя, сприяння формуванню здорового способу життя, головні складові якого — організація медико-соціального захисту населення, наукове обґрунтування і своєчасне вжиття заходів збереження, підтримки і захисту нормального рівня життя і здоров'я людей. Науково-дослідна: визначення проблем, конкретних тем досліджень; добір, аналіз літературних джерел, досвід; використання наукових методів збирання первинної інформації та її обробки; оформлення результатів досліджень та визначення шляхів впровадження їх у практику. Освітня: формування зацікавленості працівників у навчанні та підвищенні кваліфікації. Створення сприятливих умов для навчання, виявлення індивідуальних потреб працівників у навчанні, розробка проектів планів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Використання інноваційних методів навчання, новітніх технологій. Проведення просвітницьких курсів, тренінгів, семінарів для клієнтів соціальних служб з метою підвищення інформованості у різних сферах життя, формування соціальних навичок, життєвої компетенції. Структурно-функціональний підхід до соціальної роботи характеризує її як складне, багатофункціональне явище. Різні за своїми змістовними ознаками компоненти соціальної роботи тісно взаємопов'язані між собою, взаємодоповнюють один одного, зберігаючи при цьому її цілісність, міждисциплінарність, інтегративність.