1. місце проживання
1.1. Н-ська вулиця Холодної Гори м. Харкова
2. Національність
2.1. Укрїнець
2.1.1. українець, котрий, щоб влізти у вищий світ, наймає вчительку «правильних проізношеній», яка не приймає зовсім української мови. Його підтримують його дружина, і дочка Рина, і тьотя Мотя з Курська. Мина хоче змінити своє прізвище, бо Мазайло здається йому якимось «диким, страшним, як віспа на житті». Не до вподоби Мині ні українці, ні українська мова. Ось що він каже: «…українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української -І- і це наша малоросійська трагедія». Але трагедія не в цьому, а в тому, що людина, живучи на Україні, вважає і саму Україну, і мову її непотрібними.
3. Освіта
3.1. Школа
3.2. Міське училище
4. Родина
4.1. Рина
4.1.1. Цікавою, хоча і менш колоритною є постаті Рини Мазайло. Вона зреклася всього національного, навіть імена свої переробила на кшталт російського. Це манірна міщаночка, яка повністю поділяє зневагу Мини до всього вкраїнського. їхні щоденні заняття — плітки, підглядання та підслуховування, заздрість до тих, хто «добре влаштувався» у житті.
4.2. Мокій
4.2.1. Мокій заїк хоплений багатством української мови. У юнака глибокі знання української історії, літератури, фольклору, тонке відчуття мови. Він романтик і мрійник. Його філологічні коментарі захоплюють, чарують. Уля каже: «...Він на тебе словами отими тощо... аж пахне». У Мокія дуже багато хороших рис, але постать юнака позитивно-перебільшена, а тому він виглядає смішним і недолугим, дійсно « вдареним мовою». Комічно звучить освічення юнака Улі: «Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказати... Хотілось сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!» Проте у суперечці з батьком Мокій грубий, жорстокий, нестриманий. У нестямі кричить: «З новим прізвищем! У криницю!» Тож з одного боку, Мокій прихильний до усього українського, з другого — обмежений, бо зневажає все інше.
4.3. дружина Калина (Мазайлиха)
4.3.1. «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова»
4.4. дядько Тарас
4.4.1. Гротескним образом у творі є й дядько Тарас. Він не враховує нових змін у житті і виступає за збереження всього старого. Дядько легкодухо поводиться у суперечці з нахабною тьотею Мотею. Проте він любить свій народ, рідний край, його історію: «Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців». Саме дядькові Тарасу належить гірке і страшне передбачення: «їхня українізація — це спосіб виявити веіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було...»
4.5. тьтя Мотя
4.5.1. Тітка Мотя наділена ворожими поглядами на українську мову й культуру. В той же час її репліки просто смішні. Побачивши на вокзалі напис українською мовою «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?» Те, що в українській опері «Тарас Бульба » артисти співають по-українському — «єто ж.просто безобразіє!». Українська мова для неї — просто «австріяць'ка вигадка». Вражаючим є саркастичний вислів тьоті Маті: «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованиой, нєжелі українізірованной».
4.6. Уля
4.6.1. «У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст.»