1. Деонтологія в освіті
1.1. Педагогічна деонтологія – наука про професійну поведінку педагогічного працівника, про його обов’язок. Змістом педагогічної деонтології є система морально-етичних норм і принципів, необхідних учителеві для виконання своїх професійних обов’язків
1.2. Специфіка педагогічної деонтології особливо переконливо виявляється у вимогах щодо ставлення педагога до своєї праці.
1.2.1. завжди пам’ятати про специфіку своєї професії і враховувати її у своїй діяльності;
1.2.2. усвідомлювати відповідальність за результати своєї діяльності;
1.2.3. вчитель повинен любити свою професію, постійно цікавитись її досягненнями чи проблемами;
1.2.4. уміти виявляти гнучкість свого ставлення до учнів, бути толерантним.
2. Завдання деонтології інклюзивної освіти
2.1. Деонтологія інклюзивної освіти вчить ставитися до учня з ООП не просто як до учасника освітнього процесу, а як до особистості зі своїм духовним світом, своїми бажаннями, сподіваннями, надіями, острахами.
2.2. Крім того, у завдання деонтології інклюзивної освіти входить вивчення способів усунень несприятливих факторів, конфліктних ситуацій, що виникають у процесі професійної діяльності, запобігання формального застосування знань вчителями, виховання деонтологічних якостей особистості, а також підвищення престижу педагогічної професії.
2.3. Для ефективної організації інклюзивної освіти вчитель повинен скласти повне уявлення не лише про ООП, але й про особливості особистості учня. Педагогічні заходи повинні будуватися залежно від характеру учня з ООП, рівня його виховання, ступеня тяжкості обмеження функціонування. Для кожного учня потрібен індивідуальний підхід і особистісно зорієнтовані завдання.
2.3.1. Гуманність і повага до учня
2.3.2. Милосердя
2.3.3. Педагогічна справедливість
2.3.4. Толерантність
2.3.5. Емпатія
2.3.6. Педагогічний оптимізм
3. Професійні компетентності вчителя інклюзивного класу
3.1. Аналіз європейського профілю вчителя інклюзивного класу дає змогу сформулювати класифікацію професійних компетентностей вчителів. До основних компонентів професійної компетентності вчителя інклюзивного класу варто віднести мотиваційно ціннісний, когнітивний, організаційно- діяльнісний, рефлексивний компоненти.
3.1.1. Морально- ціннісний компонент
3.1.1.1. Погляди і переконання, що: • інклюзивна освіта ґрунтується на переконанні про рівність прав на освіту для всіх учнів; • усі учні мають здатність вчитися і розвиватися; • інклюзивна освіта стосується реформи соціальної сфери і не підлягає обговоренню; • розуміння, що інклюзивна освіта та якість освіти не можуть розглядатись як окремі питання; • учнів з ООП необхідно поважати і сприймати як ресурс для організації навчання; • вчитель здійснює пріоритетний вплив на самооцінку учнів і, як наслідок, – на їхній освітній потенціал; • цінності співпраці з сім’єю, партнерство з іншими фахівцями, робота у команді психолого-педагогічного супроводу сприяють розвитку дитини
3.1.2. Когнітивний компонент
3.1.2.1. Знання: • міжнародного і національного законодавства у сфері інклюзивної освіти; • закономірностей та особливостей розвитку дітей у різних вікових періодах;• сучасних підходів до організації освітнього процесу; • з розробки, виконання, моніторингу ІПР; • способів адаптації та диференціації змісту освітніх програм; • методів організації освітнього процесу в умовах інклюзії; • принципів створення інклюзивного освітнього середовища з урахуванням вимог універсального дизайну та/або розумного пристосування; • знання ефективних принципів спільної роботи з сім’єю дитини з ООП
3.1.3. Діяльнісний компонент
3.1.3.1. Уміння: • працювати в команді психолого-педагогічного супроводу дитини; • здатність до ефективної міжособистісної взаємодії з колегами в інклюзивному освітньому просторі; • формувати толерантні стосунки в дитячому колективі інклюзивного класу; • взаємодіяти зі спеціальними педагогами і батьками впродовж навчання дитини з ООП; • виявляти й усувати бар’єри у навчанні учнів з ООП; • розробляти ІПР; • оцінювати дитину, спираючись на її сильні сторони; • проектувати індивідуальну освітню траєкторію дитини; • організовувати інклюзивний освітній процес; • формувати не лише знання, але й уміння і навички у дітей з ООП
3.1.4. Рефлексивний компонент
3.1.4.1. Уміння: • планувати, організовувати, контролювати й оцінювати власну діяльність; • здатність до самовдосконалення і саморозвитку, професійного лідерства на основі рефлексії своєї діяльності
4. Деонтологія як вчення про проблеми моралі та моральності
4.1. Етика – філософська наука, що вивчає закономірності виникнення, розвитку і функціонування моралі, її специфіку та роль у суспільстві. Предметом дослідження етики є мораль – одна із форм суспільної свідомості як система принципів, норм, оцінок, правил, вимог, що виступають духовно культурними механізмами регуляції поведінки людей.
4.2. Професійна етика – сукупність принципів, норм і правил, які є регуляторами поведінки представників окремих професій на основі загальнолюдських моральних цінностей з урахуванням особливостей професійної діяльності
4.3. Етичні взаємостосунки між людьми є основою розвитку демократичного суспільства.
5. Медична етика і деонтологія
5.1. Деонтологія (від грецького «деонтос» – обов’язок і «логос» – вчення) – розділ етики, що розглядає проблеми обов’язку, сферу належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог та їхнє співвідношення
5.2. Вперше термін «деонтологія» введено англійським філософом І. Бентамом, який використав його для позначення вчення про мораль. У творі «Деонтологія, або Наука про мораль»
5.3. У педагогіці термін «деонтологія» запровадив К. Левітан у 1994 році. На його думку, педагогічна деонтологія має розробляти правила і норми поведінки вчителя у сфері його професійної діяльності
6. Принципи деонтології інклюзивної освіти
6.1. Деонтологія інклюзивної освіти оперує цілим рядом категорій. Насамперед, це професійний педагогічний обов’язок. У цьому понятті концентруються уявлення про сукупність принципів і моральних розпоряджень, що ставляться суспільством до особи вчителя, а також виконання ним професійних обов’язків.
6.2. Принципи деонтології інклюзивної освіти – це вихідні незаперечні вимоги, що висуваються до професійної діяльності педагога і виконують функцію соціальних орієнтирів його поведінки в різних системах взаємостосунків: з учнями з ООП, їхніми батьками, колегами по роботі, суспільством.
6.2.1. До зазначених принципів належать:
6.2.1.1. 1) повага до дитини з ООП – ставлення до дитини як до особистості, визнання за нею права на помилку, сприймання її такою, якою вона є, повага до її гідності, віра в її можливості;
6.2.1.2. 2) розуміння дитини з ООП – орієнтування у її слабких і сильних сторонах, відчуття її стану, настрою, прогнозування майбутньої поведінки;
6.2.1.3. 3) допомога і підтримка дитини з ООП – сприяння соціалізації дитини в шкільному колективі, спираючись на її сильні сторони, створення атмосфери безпеки і довіри, сприяння рівноправним партнерським стосункам;
6.2.1.4. 4) постійне удосконалення і розширення професійних знань. Говорячи про необхідність постійної роботи над собою, К. Ушинський переконливо стверджував, що справжній учитель – це той, хто постійно сам вчиться, займається самоосвітою, знайомиться із найновішою педагогічною літературою, підвищує й удосконалює свою кваліфікацію;
6.2.1.5. 5) уміння вирішувати складні ситуації, з’ясовувати причинно-наслідкові зв’язки. Щоб прийняти правильне рішення, вирішити ситуацію, допомогти дитині, педагогу треба відчути, вивчити, дослідити, встановити причини, мотивацію дій, вчинків, поведінки дітей з ООП;
6.2.1.6. 6) вимогливість учителя до себе, що дає змогу проаналізувати свої дії, поведінку, усвідомлювати переваги, недоліки. Об’єктивна оцінка своєї особистості сприяє професійному зростанню, самовдосконаленню;
6.2.1.7. 7) підтримка морального стану учня з ООП, підкреслення позитивного значення навіть найменшого прогресу в навчанні;
6.2.1.8. 8) тактовність, у тому числі вміння дотримуватися конфіденційності інформації та особистих таємниць учня.
6.3. Вчитель повинен враховувати стилі сімейного виховання, які негативно впливають на особистісний розвиток дітей з метою подальшого їх корегування, а саме:
6.3.1. гіпопротекція – це брак опіки і контролю за поведінкою або ж повна бездоглядність дітей;
6.3.2. домінуюча гіперпротекція – це загострена увага і турбота батьків про дитину, що поєднуються з дріб’язковим контролем, надмірною кількістю обмежень і заборон та посилює несамостійність дитини, її нерішучість, безініціативність, невміння захищати себе;
6.3.3. потураюча гіперпротекція – це потурання всім бажанням дитини, що призводить до формування у неї неадекватно високого рівня домагань;
6.3.4. емоційне неприйняття – це ігнорування потреб дитини, а іноді навіть жорстоке поводження з нею;
6.3.5. виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності – це коли перед дитиною ставляться вимоги, що не відповідають її віку та реальним можливостям.