Теоретичні основи психології менеджменту

1. Психологія менеджменту – галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності в умовах ринкової економіки. Основна її задача – підвищення ефективності та якості роботи в системах управління в умовах ринкової системи господарювання.

1.1. Предметом вивчення психології менеджменту є система “людина-колектив”, “людина-людина”.

1.2. Сутність управління будь-якою системою полягає у стимулюванні необхідної позитивної поведінки. Це досягається за рахунок підвищення ефективності принципів і методів управління. Тому у психології менеджменту досліджується:

1.2.1. – як управлінські впливи переходять у внутрішній план діяльності працівника;

1.2.2. – внутрішні механізми регуляції поведінки особистості, які необхідно врахувати в управлінні;

1.2.3. – як вирішення проблем залежить від об’єкта і суб’єкта управління?

2. Конкретний прояв предмета психології менеджменту з наукової та науково-практичної точки зору доцільно розглядати у таких рівнях психолого-управлінської проблематики:

2.1. 1) психологічні аспекти діяльності керівника: • психологічні особливості управлінської праці, її специфіка в різних сферах діяльності; • психологічний аналіз особистості керівника, психологічні вимоги до його особистісних якостей; • психологічні аспекти ухвалення управлінських рішень; • індивідуальний стиль управління керівника та проблеми його корегування;

2.2. 2) психологічні аспекти діяльності організації як суб’єкта так і об’єкта управління: • можливості використання психологічних факторів для вирішення управлінських завдань; • шляхи і закономірності формування сприятливого психологічного клімату в організації; • закономірності формування оптимальних міжособистісних взаємин в організації, проблема психологічної сумісності; • формальної та неформальної структури організації; • мотивацію праці членів організації; ціннісні орієнтації в організації, управління процесом їх формування;

2.3. 3) психологічні аспекти взаємодії керівника з членами організації: • проблеми створення й функціонування системи комунікації в процесі взаємодії; • проблеми управлінського спілкування; • оптимізація взаємин у ланці “керівник-підлеглий”; • інформованість як фактор підвищення ефективності управління.

3. Соціометрія

3.1. 1)Соціометрія – це соціально-психологічний метод дослідження системи особистісних взаємин у групі, що передбачає опитування членів групи з метою вивчення цих взаємин та їх оптимального використання у різних сферах спільної діяльності.

3.2. 2)Соціометрія дає змогу: 1) визначити стан взаємин в організації і на цій основі виявити її неформальну структуру (мікрогрупи, неформальних лідерів, соціометричний статус кожного співробітника); 2) оцінити авторитет керівників різних рівнів , визначити їх місце в неофіційній структурі організації; 3) оцінити рівень групової згуртованості або роз’єднаності. Крім цього соціометрія виконує психотерапевтичну функцію, тобто участь у ній спонукає досліджуваних до наступного аналізу своїх стосунків з іншими співробітниками та стимулює коригування власної поведінки.

3.3. 3)Соціоматриця дає можливість визначити неофіційних лідерів в організації (найбільша кількість позитивних виборів); тих, кого колектив відкидає (найбільша кількість негативних виборів); тих, хто не бере активну участь у житті організації (не одержали вибору); місце керівника в неофіційній структурі підрозділу, рівень його авторитетності.

4. Система управління

4.1. Види підпорядкувань

4.1.1. – підпорядкування наперекір: працівник сприймає як вимушені і зовні нав’язані відносини. Для цього типу підпорядкування характерне слабке розуміння мотивів підпорядкування та обов’язку;

4.1.2. – байдуже підпорядкування: працівник цілком задоволений своїм становищем, оскільки це звільняє його від прийняття відповідальних рішень (принцип “нехай думає керівник”);

4.1.3. – ініціативне підпорядкування: працівник усвідомлює необхідність підпорядкування, почуття обов’язку в нього переходить у звичку, але не позбавляє ініціативності. В основі такого типу підпорядкування лежить критична оцінка керівника та визнання його авторитету.

4.2. Управлінська діяльність – це особливим чином організований вид трудової діяльності, пов’язаний з виконанням функцій управління в організації. Головна її мета – забезпечення цілеспрямованої і скоординованої діяльності керованого колективу на вирішення завдань, що стоять перед ним.

5. Соціальне управління – це діяльність спрямована на забезпечення впорядкованості і узгодженості в діях людей та їх організацій з метою здійснення суспільно значущих задач.

5.1. 1)Організація являє собою форму об’єднання групи людей, діяльність яких свідомо координує суб’єкт управління для того, щоб досягти спільної мети чи цілей та упорядкувати колективну діяльність. Залежно від цілей та умов діяльності індивіди в соціальному управлінні є суб’єктами або об’єктами управління.

5.2. 2)Суб’єкт управління – це носій предметно-практичної діяльності, джерело управлінської активності, спрямований на об’єкт управління. Суб’єктом може бути як окремий індивід, так і соціальна група.

5.3. 3)Об’єкт управління – це частина об’єктивної дійсності, на яку спрямовується управлінський вплив. Об’єктом управління може бути як окремий індивід, так і соціальна група.