1. Тести
1.1. «Брусиловський прорив» — це … (продовжте речення)
1.2. Назвіть українські території, на яких точилися воєнні дії під час Першої світової війни
1.3. Головну Українську Раду в серпні 1914 р. очоли Головну Українську Раду в серпні 1914 р. очолив
1.4. Назвіть прізвище одного із засновників організації Союзу визволення УкраїнНазвіть прізвище одного із засновників організації Союзу визволення України
1.5. Яку назву мала суспільно-політична течія в Галичині, що заявляла, що українців не існує, а є єдиний російський народ Яку назву мала суспільно-політична течія в Галичині, що заявляла, що українців не існує, а є єдиний російський народ?
1.6. Коли Німеччина оголосила війну Росії?
2. Перша світова війна
3. Джерела
3.1. Майкл Говард
3.2. Навчальний посібник
3.3. Книжковий континент
4. Глосарій
4.1. Абвер (нім.) – орган військової розвідки та контррозвідки нацистської Німеччини у 1933-1945 рр.
4.2. Антанта – військово-політичне угрупування, утворене внаслідок низки договорів між Францією, Росією та Великобританією протягом 1891–1907 рр
4.3. Версальський мирний договір – договір країн-переможниць у Першій світовій війні (Великобританії, Франції, Італії, США та ін.) з Німеччиною, підписаний 28 червня 1919 р. у Версалі. За умовами договору Німеччина втрачала свої заморські колонії та низку територій у Європі. Умови договору призвели до гострої реакції в німецькому політикумі, приходу до влади А. Гітлера та Другої світової війни.
5. Початок війни
5.1. У червні 1914 р. центром світової уваги стало боснійське місто Сараєво. Боснія була на той час частиною Австро-Угорщини, але її сербське населення виступало за приєднання до сусідньої Сербії. 28 червня 1914 р. член сербсько-хорватської націоналістичної групи Гаврило Принцип застрелив спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда та його дружину. Вбивства відомих людей були в історії звичним явищем, але жодне з них не спричинило такої гострої міжнародної кризи, як убивство ерцгерцога. Австро-Угорщина поклала відповідальність за трагедію на Сербію, 23 липня пред'явила їй ультиматум і стала готуватися до війни. У конфлікт між двома державами відразу були втягнуті інші країни, пов'язані з ними союзницькими договорами: Австро-Угорщину підтримувала Німеччина, а Сербія була тісно пов'язана з Росією. Росіяни розраховували на допомогу Франції та Англії. Із самого початку було очевидним, що у разі війни вона не обмежиться сербсько-австро-угорським фронтом. Проте впродовж трьох тижнів після Сараєва ніхто ще не усвідомлював, що насувається страшна війна, і заможні європейці звично виїздили на літні канікули. Навіть командувач сербської армії поїхав приймати ванни на австрійський курорт. У Берліні вважали, що навіть якщо Росія й виступить на боці Сербії, то неодмінно програє. Проте німці не могли бути певними, чи воюватиме Британія.
5.1.1. Хід військових дій
5.1.1.1. . Перші настання 1914 Після поразки франко-англійських військ на кордоні Франції та швидкого просування німецьких військ до Парижу, Росія ще до завершення мобілізації на прохання Франції почала одночасно наступ у Східній Пруссії і в Галичині. . У Східній Пруссії наступали зі сходу - 1-а (П. К. Ренненкампф) і з півдня - 2-а (А. В. Самсонов) російські армії а наприкінці серпня завдали ряд поразок нечисленної німецької угрупованню. Після перекидання 2 корпусів з Франції і резервних частин Німеччина, використовуючи неузгодженість дій російських військ, оточила і розгромила 2-у армію генерала Самсонова, який покінчив самогубством, і змусила відступити 1-у армію. . В Галичині наступ у серпні-вересні 1914 р. було більш успішним. 8-а армія (А. Брусилов) взяла Львів, російські війська обложили Перемишль, відтіснивши австрійців на 300 км. від кордону за річку Сан. Здавалося, що Австро-Угорщина розгромлена.
6. Взаємні претензії.
6.1. Велика Британія
6.1.1. Не могла вибачити Німеччині підтримку бурів у англо-бурській війні 1899-1902 рр. Не мала наміру відсторонено споглядати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну та Південно-Західну Африку Вела проти Німеччини неоголошену економічну та торговельну війну Вела активні військово-морські приготування у разі агресивних дій з боку Німеччини Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав
6.2. Франція
6.2.1. Прагла реваншу за поразку від Німеччини в 1870 р. Мала намір повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від неї Німеччиною після франко-прусської війни 1870 р. Зазнавала збитків на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами Остерігалася нової німецької агресії За будь-яку ціну прагла зберегти свої колонії, особливо Північну Африку
6.3. Росія
6.3.1. Претендувала на вільний прохід свого флоту в Середземне море, а відтак наполягала на послабленні чи перегляді на свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли Розцінювала будівництво залізниці Берлін - Баґдад (1898) як недружній з боку Німеччини крок, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російсько-британським договором 1907 р. про розподіл сфер впливу в цьому регіоні Протидіяла австрійському й німецькому проникненню на Балкани Наполягала на своєму винятковому праві протекторату над усіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійськи і антитурецьки налаштованих сербів і болгар
6.4. Сербія
6.4.1. Новоутворена (1878) держава прагла утвердитися на Балканах як лідер слов'янських народів півострова Планувала утворити Югославію, включивши до неї усіх слов'ян, які жили на півдні Австро-Угорської імперії Неофіційно підтримувала націоналістичні організації, що боролися проти Австро-Угорщини
6.5. Німеччина
6.5.1. Як нова динамічна імперія в Європі прагла стати військовим, економічним і політичним лідером на континенті Включившись у боротьбу за колонії лише після 1871 р., претендувала на рівні права у колоніальних володіннях Англії, Франції, Бельгії, Голландії, Португалії та виявляла особливу активність у здобутті ринків Розцінювала російсько-французький союз як угоду, що мала на меті підірвати могутність Німеччини
6.6. Австро-Угорщина
6.6.1. Як багатонаціональна імперія, через міжнаціональне протистояння країна була постійним вогнищем нестабільності в Європі Прагла утримати захоплені нею в 1908 р. Боснію та Герцеговину Протидіяла Росії, що перебрала на себе роль захисника усіх слов'ян на Балканах, та Сербії, яка зі свого боку претендувала на роль об'єднавчого центру південних слов'ян імперії.
7. Економічні наслідки Першої світової війни
7.1. США
7.1.1. за роки Першої світової війни перетворилися на високорозвинуту індустріальну державу, най могутнішу країну світової економіки, національне багатство якої зросло на 40 %, де було сконцентровано 1/2 золотого запасу світу, вартість промислової продукції збільшилася з 23,9 до 62 млрд дол. Пришвидшився процес концентрації промисловості та банківської системи. На початок 1920-х років 2/3 промислового виробництва та 50 працівників було сконцентровано у найбільших монополіях. Кількість працівників досягла 60 % зайнятих, міське населення становило понад 50 %. США вступили у війну лише у квітні 1917 р. Статус нейтральної країни дав їм змогу постачати країнам, що воювали, військові матеріали, продовольство, сировину. Обсяги зовнішньої торгівлі зросли вдвічі, вартість експорту - втричі (з 2,4 до 7,9 млрд дол.). Держава вжила систему заходів щодо регулювання економіки: надала монополіям державні замовлення, кредити, спрямувала державні інвестиції в галузі, пов'язані з військовим виробництвом, створила управління з контролю над сферами економіки, діяльність яких координувала військово-промислова рада. Державне регулювання мало обмежений характер, поширювалося на галузі, що відчували дефіцит у матеріальних ресурсах. Змінився міжнародний фінансовий статус США. Країна ліквідувала майже половину заборгованості, стала кредитором багатьох держав на загальну суму 15 млрд дол., у тому числі приватні інвестиції становили 7 млрд дол. У світовій фінансово-кредитній системі панівне місце посів американський долар. США встановили своє економічне панування у Латинській Америці, торгівля з країнами якої впродовж 1913-1920 рр. збільшилася на 40 %.
7.2. Велика Британія
7.2.1. У Великій Британії різко зменшилися основні показники: національного багатства - на половину; промислового виробництва - на 20 %; експорту товарів - удвічі. Розвивалися лише галузі, що працювали на військову промисловість (металургійна, хімічна, виробництво зброї). Згідно зі статистичними даними, Велика Британія втратила 743 тис. осіб убитими, в ній збільшилися видатки на військові потреби з 19 % від національного доходу в 1914 р. до 56,3 % у 1916 р., загальні витрати становили близько 11 млрд ф. ст., внутрішній державний борг збільшився у 12 разів і досяг 7,8 млрд ф. ст., зовнішній борг - 1,15 млрд ф. ст., з яких 850 млрд ф. ст., або 4 млрд дол., - це борг перед США (виплати становили до 40 % від держбюджету країни впродовж багатьох років). Світова фінансова столиця з м. Лондона перемістилася в м. Нью-Йорк.
7.3. Франція
7.3.1. У Франції загальні втрати під час війни оцінюються в 134 млрд золотих франків, з них людські втрати становили: убитих - 1,4 млн осіб; покалічених - 0,7 млн осіб, тобто понад 10 % працездатного населення. Німеччина окупувала і зруйнувала господарство 10 найрозвиненіших департаментів Франції. За 1914-1918 рр. промислове виробництво скоротилося на 40 %, сільськогосподарське - на третину, експорт - майже на половину. Пришвидшилася індустріалізація економічно відсталих південних департаментів. Нестача палива і сировини змушувала промисловців інтенсифікувати виробництво шляхом упровадження нових техніки і технологій, раціоналізації виробництва. Країна імпортувала значну частину сільськогосподарської продукції. Величезні витрати на військові потреби підірвали стабільність французької валюти. Країна перестала відігравати роль світового кредитора, особливо після втрати інвестицій (приблизно 4 млрд дол.), вкладених у Російську імперію. Загальний державний борг у 1920 р. становив 300 млрд франків, з них 62 млрд фр. (7 млрд дол.) - це зовнішній борг (США та іншим країнам).
8. Повоєнна відбудова Німеччини
8.1. Версальський договір
8.1.1. Після Першої світової війни розвинені країни були заклопотані проблемами розподілу територій, завоювання ринків і утвердження на них, розв'язанням політичних проблем. Однією із особливостей цього періоду був той факт, що в повоєнному економічному розвитку світове господарство функціонувало в режимі Версальського договору, що був підписаний 28 червня 1919 року з Німеччиною у Версальському великому палаці (ратифіковано 9 липня 1919р. Німецькими національними зборами). Ця дата вважається датою закінчення 1-ї світової війни. За цим договором Німеччина визнавалася винною у розв’язанні світової війни. Вона втрачала всі свої колонії, деякі території передавалися сусіднім державам, на неї накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти. Версальський договір є складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. До цієї системи входили: Комп'єнське перемир'я між Німеччиною і головними союзними державами (1918 рік). За цим перемир'ям Німеччина капітулювала. Паризька мирна конференція (1919 1920 рр.). В межах цієї конференції були підготовлені Сен-Жерменський мирний договір (був підписаний головними союзними державами та Австрією), Нейнський мирний договір з Болгарією, Тріанонський мирний договір з Угорщиною і Севрський мирний договір з Турцією. Вашингтонська конференція (1921 1922 рр.). Нею були розроблені договори що стосувалися і якими потім регулювалися відносини, пов'язані з воєнно-морськими проблемами Далекого Сходу і басейну Тихого океану. Версальському договору належало центральне місце у відновленні і повоєнному регулюванні системи світогосподарських зв'язків. Договір було підписано в червні 1919 року з одного боку США, Британією, Францією, Італією, Японією Бельгією та іншими державами, з іншого переможеною Німеччиною. За цим договором Німеччина, втратила всі свої колонії, які були поділені між Великобританією, Францією, Японією та Бельгією. Німеччина змушена була визнати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. За Версальським договором Франції було повернено Ельзас і Лотарингію і передано на 15 років вугільні шахти Саарської області (під наглядом Ліги Націй). Ряд округів відійшло до Бельгії (Мальмеді, Ейтен, Морене). Деякі території відійшли до Данії, Литви, місто Гданськ було оголошено вільним містом. Виплати у вигляді контрибуцій були визначені в розмірі 132 млрд. золотих марок. За договором Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння. Армія Німеччини обмежувалася 100 тис. солдат. Таким чином, Версальський договір ставив Німецьку економіку на межу катастрофи. В результаті війни Німеччина втратила зовнішні ринки. В катастрофічному стані опинилися основні галузі виробництва, потерпіла крах кредитно-фінансова система, зовнішньоторговельний оборот знизився до 1/3 довоєнного рівня. В цілому Німеччина характеризувалася політичною дестабілізацією, різким падінням життєвого рівня населення і економічним крахом.
8.2. План Дауеса
8.2.1. Конференція розглянула доповідь комітету експертів, який назвали "планом Дауеса", і питання про виведення військ окупантів. Прийнятий "план Дауеса" містив такі положення. Загальна сума й остаточний термін сплати репарацій Німеччиною не визначалися. Встановлено ануїтети (річні платежі) на 5 років (з 1924 — 1925 до 1928 — 1929 фінансових років) і відповідно 1 млрд. марок, 1,22, 1,22, 1,75 і 2,5 млрд. марок. Визначалися джерела репарацій — відрахування державного бюджету за рахунок непрямих податків (на цукор. тютюн, пиво, спиртні напої тощо) й спеціального транспортного податку, а також відрахування від прибутків промисловості та залізниць. Передбачався випуск облігацій на 16 млрд. марок, 6% від яких — 960 млн марок — щорічно мали переказуватися до репараційного фонду. Перші дві статті фінансування репарацій — основні джерела, а третя — часткова — зобов'язувала фірми й корпорації. Репараційна комісія з французьким керівником ліквідувалася. Встановлювалася посада репараційного генерального комісара з податків, який наділявся широкими повноваженнями. Першим обійняв цю посаду американський банкір (знову ж таки з групи Моргана) П. Джільберт. Прямо або опосередковано тим самим була поставлена під англо-американський контроль уся економіка Німеччини. Створено емісійний банк на 40 років, який не підлягав німецькому урядові. Передбачалося надати Німеччині державні й приватні кредити та позики для відновлення її важкої промисловості (основна їхня маса спрямовувалася на ремілітаризацію Німеччини). Відразу ж після того, як "план Дауеса" ЗО серпня 1924 р. набрав сили, Німеччина одержала міжнародну позику на суму 200 млн дол. (з них 110 млн дол. виділили американські банки). З 1924 по 1932 р. Німеччина у вигляді позик та інших надходжень одержала від держав Антанти й особливо від США понад 31,8 млрд. марок, а виплатила репарацій на суму близько 11,5 млрд. марок і 7,8 млрд. марок платежів за позиками. Таким чином, на початку 1933 р. вона мала 12,5 млрд. марок неповернутих надходжень. Більше одержала, ніж виплатила репарацій. 5. У "плані Дауеса" передбачалося, що свою продукцію Німеччина буде збувати Радянському Союзові, щоб не конкурувати з державами Антанти. СРСР тоді бурхливо розвивав свою промисловість, мав активні торговельні зв'язки з Німеччиною, навіть здійснював військово-технічне співробітництво з нею, але не збирався бути її аграрним придатком. У цій частині "план Дауеса" виявився нереальним. Гострі суперечки на Лондонській конференції викликала проблема виведення військ окупантів із Німеччини. Французький уряд намагався залишити свої війська в Рурі на невизначений термін для контролю над виплатою репарацій. Але під рішучим тиском США й Англії уряди Франції та Бельгії змушені були зобов'язатися, що за умови виконання рішень конференції вони через рік евакуюють свої війська. Справді, рівно через рік — у серпні 1925 р. — достроково почалося виведення французьких та бельгійських військ з Руру. Таким чином, за планом Дауеса передбачався наступний механізм активізації відновлення німецької економіки: країни-переможниці надають Німеччині позики і кредити. Левова доля таких позик і кредитів надавалася США; Німеччина відбудовує економіку і фінансову систему; на цій основі виникає можливість послідовно сплачувати репарації Великобританії та Франції; за рахунок німецьких репараційних платежів Великобританія і Франція повертають воєнні борги США. План Дауеса діяв до 1929 року. Німеччина одержала кредитів і позик на суму понад 27 млрд. золотих марок і встигла виплатити у вигляді репараційних платежів Великобританії і Франції близько 10 млрд. золотих марок. В червні 1929 року план Дауеса був замінений на план Юнга.
8.3. План Юнга
8.3.1. Проблеми сплати репарацій Німеччиною і боргів союзниками США дуже загострилися. Термін дії "плану Дауеса" закінчувався в 1929 р., але він не визначав ані остаточної суми репарацій, ані періоду їхньої сплати. Союзники-переможці ще в 1929 р. створили "комітет експертів" на чолі з американським банкіром Юнгом, який виробив новий репараційний план. "План Юнга" після гострих суперечок був затверджений на Гаазькій конференції 12 держав і почав діяти з січня 1930 р. "План Юнга" встановлював загальну суму репарацій Німеччини (в 1921 р. визначалося 132 млрд. марок, тепер — 113,9 млрд. марок). Остаточний термін їхньої сплати встановлено до 1988 р. Розмір щорічних репарацій зменшувався на 20% — до 2 млрд. марок. Змінено порядок збирання репарацій — тільки за рахунок непрямих податків і залізничних прибутків (без облігацій з концернів). Були ліквідовані всі види контролю над Німеччиною, засновано Базельський банк міжнародних розрахунків (замість репараційної комісії). "План Юнга" становив продовження "плану Дауеса" й передбачав певну систему сплати боргів: Німеччина торгує з Радянським Союзом, сплачує репарації європейським союзникам, а ті, у свою чергу, сплачують борги Сполученим Штатам.
8.4. Наслідки
8.4.1. Так було задумано, проте без урахування економічних та політичних обставин. Німеччина намагалася взагалі перекреслити Версальський договір. Франція вимагала, щоб репарації для неї перевищували її борги Америці. Англія, у свою чергу, збиралася анулювати свої борги. Світова економічна криза ще більше загострила між імперіалістичні суперечності. На прохання президента Німеччини П. Гінденбурга президент США Г. Гувер 20 червня 1931 р. запропонував усім державам оголосити загальний мораторій на борги — припинити на рік виплату репарацій і союзницьких боргів. З мораторієм Гувера, який діяв протягом року (до 20 червня 1932 р.), погодилися всі заінтересовані країни. Навіть Франція, яка на різниці репарацій і боргів Сполученим Штатам втрачала 2 млрд. франків щорічно, але не хотіла, щоб її визнали винною в загостренні труднощів. Проте посилення економічної кризи змусило західні держави знову повернутися до проблеми репарацій. "План Юнга" не міг зупинити фінансову паніку. Розмах кризи й загроза економічної катастрофи Німеччини (щоб виплатити репарації за "планом Юнга", вона мала збільшити свій експорт до 5 млрд. марок, що викликало різкий опір інших держав) — усе це робило неможливим виконання задумів західної дипломатії. Почалися нові консультації, нові конференції. Врешті-решт на міжнародній репараційній конференції в Лозанні (червень — липень 1932 р.) було ухвалено взагалі ліквідувати репарації. Німеччина мала сплатити за 15 років залишок у розмірі 3 млрд. марок через облігації й на 1 млрд. марок здійснити деякі поставки в натуральному вигляді, після чого вона офіційно звільнялася від репарацій. Та й цього не сталося. Фактично з моменту оголошення мораторію Гувера (1931 р.) Німеччина припинила виплату репарацій. З установленої загальної суми репарацій Франція, наприклад, загалом одержала 22,9 млрд. марок, хоча їй належало 52% усіх репарацій. Між іншим, борг Франції Сполученим Штатам у 1932 р. становив 51 млрд. марок. Отже, репарації практично були ліквідовані. Та й борги Сполученим Штатам, незважаючи на їх заперечення, союзники в кінці 1932 р. припинили сплачувати. Тільки Фінляндія сплачувала свої щорічні суми, до речі мізерні. В той же час була створена база для розповсюдження реваншистських ідей в Німеччині, укріплення крупного Німецького капіталу, котрий згодом привів до влади Гітлера.