Устна народна творчість

Начать. Это бесплатно
или регистрация c помощью Вашего email-адреса
Rocket clouds
Устна народна творчість создатель Mind Map: Устна народна творчість

1. Усна народна творчість — колективна літературна і музична творча діяльність народу. Це також художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні вірування і культи, а також відбито світ думок, почуттів і переживань, уявлень народнопоетичної фантазії.

2. Історичні пісні

2.1. Історичні пісні — це фольклорні твори, присвячені певній історичній події, чи відомій історичній постаті. У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій чи героїв.

2.1.1. 1 про боротьбу з турецько-татарськими нападниками; 2 про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького; 3 про стихійні селянські повстання та їх героїв.

2.1.2. Тематичні групи українських історичних пісень

2.1.3. «Чи не той то хміль» — історичну народну пісню записано в 50-х рр. ХІХ ст. в Галичині. У бою під Жовтими Водами в травні 1648 р. українські війська під керівництвом Богдана Хмельницького здобули першу велику перемогу у Визвольній війні 1648–1654 рр., яка й оспівується в пісні. «Чи не той то хміль» аналіз Тема «Чи не той то хміль»: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами. Ідея «Чи не той то хміль»: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча. Основна думка «Чи не той то хміль»: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях. Жанр «Чи не той то хміль»: історична пісня. Композиція «Чи не той то хміль» Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…». Художні засоби «Чи не той то хміль» Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі.

2.1.3.1. Чи не той то хміль

2.1.4. Ой Морозе , Морозенко ! Історія написання: в умовах визвольної боротьби українського народу проти завойовників (татар, турків, ляхів, московитів) у II пол. XVII — на поч. XVIII ст. особливо важливим було піднесення бойового духу козаків, уславлення їх подвигів, у зв’язку з чим народом створювалося чимало пісень спорідненої тематики. Рік створення: твір не має точної дати, однак за змістом і зображеними реаліями його можна віднести до періоду визвольних змагань під проводом Б. Хмельницького (= 40-60 рр. XVII ст.). Напрям (умовно): романтизм. Рід: лірика+епос (ліро-епос). Жанр: пісня. Тематичний різновид жанру: історична пісня. Тема: боротьба українського народу проти турецько-татарських завойовників. Ідея: уславлення незламності захисників Вітчизни — козаків, узагальненим образом яких виступає Морозенко; возвеличення подвигу героя й утвердження його незабутності Україною, узагальненим образом якої виступає мати Морозенка. Мотиви: «патріотизм», «материнська любов», «ворог», «могила», «слава». Образи: людей: Морозенко — відважний козак, якого жорстоко вбивають турки (прототипом якого, можливо, є, за різними версіями, або сподвижник Б. Хмельницького Станіслав Морозенко, або герой походів проти турків Нестор Морозенко); мати Морозенка; українські козаки; татари; природи: зозуля, орел; предметів і явищ: Україна, серце, висока могила, Савур-могила. Композиція (сюжет): (пролог) заспів про плач України за Морозенком (своєрідна заплачка) — (експозиція) мати, йдучи на місто, відчуває, що щось лихе може трапитися із сином, якого взяли до війська — (зав'язка) Морозенко збирається в похід проти татар — (розвиток дії) Морозенка оточили й узяли в полон татари — (кульмінація) страта Морозенка — (розв’язка) поховання Морозенка у високій могилі — (епілог) страждання матері й плач усієї України за справжнім сином. Попередній композиційний розподіл дещо деталізований. Пісню можна також поділити на 3 частини: недобрі передчуття матері Морозенка — розповідь про захоплення та страту турками Морозенка — тужіння матері й України за своїм сином. Система віршування: силабічна (народнопісенне віршування). Віршовий розмір: віршовий рядок розбитий клаузулою (ритмічною паузою) на 8 і 6 складів за зразком: Ой заплакала Морозиха II та й стала тужити Строфа: двовірш (дистих), розбитий на чотиривірш. Римування: у дистихові — паралельне (аа). Художні засоби виразності: епітет, постійний епітет, метафора, персоніфікація, метонімія, фразеологізм, слова зі зменшено-пестливим значенням, риторичне звертання, анафора, підсилювальний повтор, гіпербола, алегорія, символ.

2.1.5. Ой Морозе , Морозенко

2.1.6. «Зажурилась Україна» — історична пісня, аналіз якої подано в цій статті. Записано пісню в середині ХІХ ст. в Новомосковському повіті Катеринославської губернії. Даний твір — татаро-турецькі напади. З часом пісня зазнала значних переробок. Очевидно, заключна частина її, яка відрізняється своїм оптимістичним настроєм, створена пізніше, перед остаточним звільненням чорноморських берегів з-під турецького поневолення в другій половині ХVІІІ ст. «Зажурилась Україна» аналіз Тема «Зажурилась Україна»: показ страждань українського народу від нападів турецько-татарських орд. Ідея «Зажурилась Україна»: заклик до мирного населення єднатися з козацьким військом для захисту рідних земель. Основна думка: лише одностайні дії всього народу можуть врятувати країну від зруйнування. Жанр «Зажурилась Україна»: історична пісня. «Зажурилась Україна» художні засоби Метафори: «Зажурилась Україна», «слава не пропала». Риторичні оклики: «Дамо тому стиха лиха Та вражому турку!» «Оце ж тобі, вражий турчин, З душею розлука!». Риторичне звертання (годі тобі, пане-брат,, ґринджоли малювати…). Епітети: маленькїї діти; шабля гостра, довга; вражий турчин, Синекдоха — як заняли, то й погнали до пана, до хана Пестливі слова — шабелька Фразеологізми — Ґринджоли малювати – нічого не робити; дамо тому стиха лиха та вражому турку – покарати когось; з душею розлука – смерть

2.1.6.1. Зажурилась Украіна

3. Думи

4. «Маруся Богуславка» перлина українського народного епосу. «Маруся Богуславка» — тема, ідея, основна думка, художні засоби наведені в цій статті. «Маруся Богуславка» аналіз твору Тема «Маруся Богуславка»: відтворення часів боротьби українського народу з турками та тривалого перебування козаків у ворожому полоні, яким прагне допомогти Маруся Богуславка. Ідея «Маруся Богуславка»: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя. Основна думка: скільки горя, поневірянь зазнав народ у боротьбі з загарбниками, тільки мужність, рішучість українців позбавить їх від ворожого гніту, приниження. Жанр «Маруся Богуславка»: народна дума невільницького циклу. Композиція «Маруся Богуславка» Вступ: розповідь про те, як козаки перебували в ув’язненні у пана турецького. Основна частина: обіцяння Марусі звільнити запорожців з неволі після від’їзду турецького пана до мечеті. Закінчення: Маруся дотрималася обіцянки — визволила козаків з неволі; відмова героїні тікати на рідну землю. Художні засоби «Маруся Богуславка» Епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води». Метафора: «сльозами проливали». Повтори: «…стояла темниця кам’яная»; «…козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «…дівкабранка, Маруся, попівна Богуславка». Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «…Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!». Риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?» У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!» Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це. Історична основа твору «Маруся Богуславка» Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ Марусі Богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна). Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку «Марусю, попівну Богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала дружиною багатого «пана турецького».

4.1. Маруся Богуславка