1.1. Організації та їх загальні властивості

Організація — основа світу менеджерів, чинник, що зумовлює існування менеджменту.

Щоб мати статус організації, певна група повинна відповідати декільком обов\'язковим вимогам, до яких належать:

— наявність щонайменше двох осіб, яку вважають себе частинкою цієї групи;

— наявність хоча б однієї мети, яку приймають усі члени групи;

— наявність членів групи, котрі навмисно працюють разом, щоб досягти значущої мети.

Отже, організація — група осіб, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.

Організації\n бувають формальними та неформальними. Наведене вище визначення \nсправедливе для формальних організацій. Неформальні організації — це \nгрупи людей, що з\'являються спонтанно, і між ними регулярно виникають \nвзаємозв\'язки. Неформальні організації існують у всіх формальних \nорганізаціях, за винятком невеликих.

Формальне управління іноді \nмає справу з організаціями, що мають тільки одну мету. Предмет нашого \nкурсу — це керування складними організаціями, для яких характерна низка \nвзаємопов\'язаних цілей. Такі організації є не лише групами, \nцілеспрямованими в діяльності, вони також мають загальні для всіх \nскладних організацій характеристики. Ці загальні ознаки дають змогу \nзрозуміти, чому для досягнення успіху потрібно керувати організацією.

Загалом\n мета будь-якої організації полягає в перетворенні ресурсів з метою \nдосягнення результатів. Основні ресурси, що використовують організації, —\n люди (людські ресурси), капітал, матеріали, техніка й інформація.

Однією\n з найважливіших властивостей організації є її взаємозв\'язок із \nзовнішнім середовищем. Організація повністю залежить від навколишнього \nсвіту — зовнішнього середовища — як стосовно своїх ресурсів, так і \nспоживачів, користувачів результатів, яких вона прагне досягти. Термін \n\"зовнішнє середовище\" означає економічні умови, споживачів, профспілки, \nурядові акти, законодавство, організації, які конкурують, систему \nцінностей у суспільстві, суспільні погляди, техніку, технологію та інші \nскладові.

Значущою характеристикою організацій є поділ праці. \nЯкщо дві особи (щонайменше) працюють разом для досягнення однієї мети, \nвони мають розподілити роботу між собою. Поділ всієї роботи на складові \nназивається горизонтальним поділом праці. Поділ великого обсягу роботи \nна численні невеликі спеціалізовані завдання дає змогу організації \nвиробляти набагато більше продукції, ніж у випадку, коли та сама \nчисельність людей працювала самостійно.

Складні організації \nздійснюють чітке горизонтальне розподілення шляхом утворення \nпідрозділів, які виконують специфічні конкретні завдання та досягають \nпевних цілей. Такі підрозділи часто називаються відділами або службами.

Оскільки робота в організації поділяється на складові, хтось має координувати роботу групи з метою її подальшого успіху.

Отже,\n в організації розрізняють дві внутрішні органічні форми поділу праці: \n1) поділ праці на компоненти, що становлять частини загальної \nдіяльності, тобто горизонтальний поділ праці; 2) вертикальний поділ, \nунаслідок якого відокремлюється робота з координації дій від власне дій.\n Діяльність з координування роботи інших людей становить сутність \nуправління.

Щоб організація реалізувала свої цілі, завдання мають\n бути скоординованими шляхом вертикального поділу праці. Тому управління\n є суттєво важливою діяльністю для організації.