Історія розвитку западини Індійського океану в значній мірі визначає особливості рельєфу його дна.

Підводні окраїни материків займають близько 30 % площі дна океану. Шельф розвинений порівняно слабко (близько 4 % площі дна) і в більшості районів простягається вузькою смугою вздовж берегів. Незважаючи на невелику ширину шельфу (від декількох кілометрів до 80-100 км), зона підводних околиць материків в цілому займає в Індійському океані чільне місце завдяки поширенню крайових плато й розвиненому материкового підніжжя.

Підводна окраїна Африки при дуже вузькому шельфі на півдні значно розширюється за рахунок підводних височин з корою континентального типу – банку Агульяс, Мозамбікський і Мадагаскарський хребти.

Мадагаскарських крайове плато (разом з однойменним островом) можна розглядати як своєрідний мікроконтиненти, що має чітко виражені мілина, схил і підніжжя. На великому протязі від гирла р.. Замбезі до п- ва Сомалі рельєф мілководь окраїни материка ускладнений кораловими спорудами.
Кілька ширше шельф біля берегів Євразії. У Бенгальській і Перській затоках він складний річковими відкладеннями, які надходять зі стоком завислих наносів річок (Гангу, Брахмапутри і Шатт – ел’ – Араба).

Обширна материкова мілина (Сахульскій шельф) розташована у північній околиці Австралії. До неї відноситься дно Тиморського і Арафурского морів і затоки Карпентарія.
Максимальна ширина шельфу перевищує 1000 км. У західних берегів материка вона звужується, але все ж його ширина досягає 100 км. Шельф Великого Австралійського затоки має ширину від 80 до 200 км.

Материкова мілина Антарктиди шириною до 300 км, частково перекрита шельфовими льодовиками, характеризується загальною переуглубленной (до 200 м і нерідко більше 500 м). Це пов’язують із зануренням земної кори під вагою льодовикового покриву Антарктиди.
Материковий схил вздовж африканського і азіатського узбереж майже повсюдно вузький і крутий, розчленований підводними каньйонами, які особливо численні у берегів Сомалі і Кенії.
Підводні каньйони є трасами каламутних потоків. Уздовж північно -західних і західних берегів Австралії материковий схил має складну будову, утворюючи в ряді місць великі щаблі й масивні виступи, з яких найбільш значні крайові плато Ексмут і Натуралістів. Уздовж підводного околиці Антарктиди, материковий схил широкий, сильно розчленований підводними каньйонами, утворення яких пояснюється не лише діяльністю каламутних потоків, а й ерозійної роботою плотностних донних течій, що виникають при стоці переохолоджених вод з материкової мілини в абісальні улоговини. Схил тут має ступінчастий рельєф, ускладнений поднятиями у вигляді горстов і нагадує бордерленд. Підводний хребет Кергелен з безліччю вулканів (деякі видні над поверхнею океану – о. Кергелен, о. Херд та ін) – це великий виступ континенту. Материкове підніжжя Антарктиди відрізняється значною шириною і потужністю донних відкладень.

Особливо виділяються каньйони Інду і Гангу, расчленяющие материкові схили.
Вершина Індського каньйону знаходиться всього в 4 км від гирла річки. Він має широке (3-6 км) плоске дно і круті (до 20 °) схили, ускладнені зсувними утвореннями. Абсолютна глибина перевищує 1 км. При виході в зону материкового підніжжя каньйон набуває вигляду широкої долини з гігантським конусом виносу каламутних потоків, висунутим далеко в межі ложа океану. Потужність опадів, що складають це утворення, – 5-8 км. Найбільший у світі конус виносу – Бенгальська займає майже все дно однойменної затоки і висунуть далеко за його межі на північну частину Центральної улоговини. Він приурочений до підводного каньйону Гангу – Бенгальському. Ганг з Брахмапутра щорічно виносять в океан більше 2 млрд. тонн осадового матеріалу (Інд – близько 500 млн. тонн), який і формує цей гігантський конус виносу.

Перехідна зона в Індійському океані розвинена тільки в його північно -східній частині і займає набагато більше 2 % всієї площі. Ця лише невелика частина складно побудованої Індонезійській перехідною області, що знаходиться в основному в Тихому океані.
Вона включає в себе западину Андаманського моря, острівну дугу Зондських о-вів, а також глибоководні жолоби Зондський, Тиморському і Кай. Дуга Зондських о-вів, починаючись в Андаманському морі у вигляді невеликих антиклінальних хребтів, триває великим мегаантікліноріем о. Суматри, о. Яви і Малих Зондських о-вів. Тут знаходиться більше 300 вулканів, з них більше 100 діючих (включаючи широко відомий Кракатау). Дуга супроводжується Зондською глибоководним жолобом. Це одна з найбільших морфоструктур такого роду: довжина – близько 4000 км, максимальна глибина в східній частині (Яванський жолоб) – 7729 м (найбільша глибина всього Індійського океану). Ринви Тиморському і Кай відрізняються від зондів кого порівняно малою глибиною (менше 4000 м), але володіють усіма основними ознаками глибоководних.

Серединно- океанічні хребти займають близько 17 % площі Індійського океану. Особливість системи – їх потрійне зчленування. У південно -західній частині океану розташований Західно- Індійський хребет – це продовження Африкансько – Антарктичного підняття, що простягається з Атлантичного океану в Індійський, який простягається з південного заходу на північний схід і в районі південного тропіка зчленовується з двома іншими гілками внутріокеаніческіх зони спрединга: на північ відходить Аравійському- Індійський хребет, а на південний схід – Центрально- Індійський. Структурним продовженням Аравійському- Індійського хребта служать зона підняттів океанічної кори в Аденській затоці і рифт Червоного моря. Центрально- Індійський хребет в районі о-вів Амстердам і Сен -Поль переходить в Австрало – Антарктична підняття.

Західно- Індійський хребет (довжина – понад 2000 км і ширина – 300-600 км) і Аравійському- Індійський (довжина – 3700 км, ширина – 300-650 км) характеризуються всіма ознаками серединно- океанічних піднять. Вони мають виражену рифтовую структуру осьової зони, значну сейсмічність, виходи ультраосновних порід і пр. Аравійському- Індійський хребет розсікають поперечні розломи (Оуен, Витязь та ін)

Центрально- Індійський хребет має протяжність більше 2000 км, ширину до 500 км. На півдні він розломом відділяється від Австрало – Антарктичного підняття, яке на відміну від інших серединних хребтів Індійського океану по своїй будові має багато спільного з підняттями Тихого океану: являє собою пологий широкий (до 1200 км) вал з відносною висотою 1-1,2 км. Рифтовая зона на більшій його частині відсутня. Дуже характерні численні меридіональні поперечні Трансформаційний розломи.
Аравійському- Індійський хребет має продовження у вигляді складно розчленованого дна Аденської затоки і зароджується рифту Червоного моря, що представляє перехідну структуру між внутрішньоконтинентальні Східноафриканська рифтами і серединними хребтами Індійського океану. У ході глибоководного буріння в Червоному морі виявлені потужні виходи гарячих (до 70 ° С) і виключно солоних (до 350 % о) ювенільних вод. З ними пов’язані виявлені товщі соленосних і металоносних опадів.

НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЕКТ ОКЕАНИ ЗЕМЛІ