Іван Цвичок, чоловік із незначною фізичною вадою, через яку погано говорить. Знову спостерігаємо таку ознаку як німота, ніби автор намагається натякнути на прислів’я «Мовчання – золото». Люди вважають його дурним, адже він голосно говорить про вади суспільства, які інші розуміють як звичайні явища, адже він господар свого життя і тому не залежить від соціуму. Його несподіване щастя з Дарусею не дає спокою односельцям: «Хіба нормальна людина буде отако сидіти посеред білого дня і слухати, як дурний у дримбу грає?..

Прикметно в контексті зв’язку цих героїв, що Даруся залишає свій вінок на гіллі, наче прощається з минулим життям і йде назустріч новому. Змінюється і постійний вираз її обличчя – замість сліз і нерухомості Даруся ледь усміхається, а на Івана дивиться тепло і по-домашньому. Можна сказати, що спершу Даруся пробудила лише співчуття в Івана, але наприкінці другої частини бачимо еволюцію їхніх почуттів: якщо спочатку він опікується нею як батько – дитиною, то потім – як чоловік – жінкою. Коли Іван Цвичок був біля Дарусі і грав на дримбі, у жінки переставала боліти голова. Малоговіркий Цвичок змінювався біля сироти, у нього прокинувся дар співрозмовника. Кохання Івана Цвичка до Дарусі є почуттям множинним. Переважає святе, високе ставлення до жінки. Від любові навіть Даруся почала говорити, хоч це були декілька слів, які вирвалися в найемоційніші моменти. Проте Даруся й Іван Цвичок приречені на самотність і вигнання в суспільстві.

Особливості написання роману "Солодка Даруся"