1.1. Ліна Костенко народилася у 1930 році у Ржищеві. За кілька років родина переїхала до Києва.
1.2. Школу №100, до якої ходила Ліна, було спалено разом з усім селищем 1943 року. Про це Костенко згодом написала вірш "Я виросла у Київській Венеції". Поетеса продовжила навчання в школі №123 на Куренівці.
1.3. Писати Ліна почала в літературній студії при журналі "Дніпро", якою опікувався Андрій Малишко, друкуватися почала в 16 років.
1.4. Дитинство Ліни Костенко пройшло в роки Другої світової. Вона мало розповідає про це, але в поезіях можна зустріти рядки про "балетну школу" замінованого поля та "дитинство, вбите на війні".
2. Освіта
2.1. На відмінно закінчивши школу, вступила спочатку в Київський педагогічний інститут імені Ґорького (тепер імені Михайла Драгоманова), а потім продовжила навчання в Московському літературному інституті Ґорького. На той час це був єдиний у світі вищий навчальний заклад, де майбутні поети і письменники могли здобути освіту.
2.2. Коли на літературних вечорах, семінарах чи просто дружніх вечірках у студентському гуртожитку Ліна починала читати свої твори, всі замовкали, бо вмить потрапляли в полон її поетичного слова.
3. Сім'я.
3.1. Батько поетеси, педагог і поліглот Василь Костенко самотужки опанував 12 мов і викладав у місцевій школі ледь не всі предмети. У 1936 році його як "ворога народу" засудили на 10 років концтаборів. Існує легенда, що, коли до нього прийшли з обшуком енкаведисти і сказали: "Показуй, де ти ховаєш зброю", Костенко усміхнувся і кивнув на колиску: "Отам". Там у колисці спала маленька Ліна.
3.2. Її мати, Зінаїда Юхимівна, як і батько була вчителькою в шоколі.
4. Творчість.
4.1. Романи: “Маруся Чурай” — роман у віршах (1979); “Берестечко” — роман у віршах (1999); “Записки українського самашедшого” — єдиний роман Ліни Костенко 21 століття (2010).
4.2. Поезії: “Крила” — найвідоміша поезія Ліни Костенко; “Вже почалось, мабуть, майбутнє…”; “Віяло мадам Полетики”; “Життя іде, і все без коректур…”; “На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…”; “Моя любове! Я перед тобою…”; “Мій перший вірш написаний в окопі…”; “Очима ти сказав мені: люблю…”; “Пастораль ХХ сторіччя”; “Пелюстки старовинного романсу”; “Пісенька з варіаціями”; “Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…”; “Розкажу тобі думку таємну…”; “Світлий сонет”; “Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!..”; “Тут обелісків ціла рота…”; “Українське Альфреско”; “Умирають майстри…”; “Хай буде легко. Дотиком пера…”; “Чекаю дня, коли тобі скажу…”.
4.3. Та повернімося в 1956 рік, коли Ліна Костенко щойно закінчила навчання. Випускниця Київського педагогічного і Московського літературного інститутів, вона вже на той час мала три поетичні збірки. Літературознавці і критики пророкували їй велике майбутнє, але раптом книгу "Зоряний інтеграл" забороняє до друку радянська цензура. Аргумент — політична позиція авторки. Вірші Ліни Костенко стали ходити в самвидаві. Наступну збірку "Княжа гора" теж зняли з верстки. Сучасники розповідають, що цілком імовірно йшлося лише про одну поезію про Україну, яка не догодила тим, що була "недостатньо радянською". Але затята Костенко на поступки не пішла: "Або збірка буде із цим віршем, або не буде збірки!"
4.4. Поеми: “Дума про братів Неазовських” (1984); “Скіфська одіссея” (1986); “Сніг у Флоренції” (1987).
