Тарас Шевченко

1. Сімейне життя

1.1. Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть відповідного віку. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподівана й довга. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав. Наступною жінкою, яку він кохав, була польська швачка Дзюня Гусіковська. 1843 року Шевченко поїхав в Україну й зустрів там Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.». Наступними жінками, котрі мали місце в серці поета, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов'язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, майже на тридцять років старшим від неї. Останнім коханням поета була 19-річна петербурзька наймичка, українка Лукерія Полусмак, якій Шевченко присвятив вірш «Ликері». Зваблював цю простакувату дівчину дорогими подарунками, але вона не захотіла відмовитися від столичного життя й переїхати в українське село. Покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого чоловіка-пияки, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей у Петербурзі, переїхала до Канева й щодня приходила на могилу Шевченка.

2. Твори

2.1. 1. Причинна 1837 балада 2. Думка («Тече вода в синє море…») 1838 вірш, думка 3. Думка («Вітре буйний, вітре буйний!») 1838 вірш, думка 4. Думка («Тяжко-важко в світі жити…») 1838 вірш, думка 5. Думка («Нащо мені чорні брови…») 1838 вірш, думка «Кобзар» 1840 6. Тарасова ніч 1838 поема «Кобзар» 1840 7. На вічну пам'ять Котляревському 1838 вірш 8. Катерина 1838 поема «Кобзар» 1840 9. Перебендя 1838 вірш «Кобзар» 1840 10. Тополя 1838 балада «Кобзар» 1840 11. До Основ'яненка 1838 вірш «Кобзар» 1840 12. Іван Підкова 1838 поема «Кобзар» 1840 13. Думи мої… 1840 вірш «Кобзар» 1840 14. Н. Маркевичу 1840 15. Гайдамаки 1839 — 1841 16. Вітер з гаєм розмовляє… 1841 17. Мар'яна-черниця 1841 18. Утоплена 1841 19. Сліпа 1842 поема Примітка: одна з 2 поем Шевченка написаних російською мовою 20. Гамалія 1842 21. Тризна / Безталанний 1843 поема Примітка: одна з 2 поем Шевченка написаних російською мовою 22. Розрита могила 1843 23. Чигрине, Чигрине… 1844 24. Сова 1844 25.. Дівичії ночі 1844 26. Сон 1844 27. «У неділю не гуляла…» 1844 28. «Чого мені тяжко, чого мені нудно…» 1844 29. «Заворожи мені, волхве…» 1844 30. Гоголю 1844 31. Не завидуй багатому… 1845 32. Не женися на багатій… 33. Єретик 1845 34. Сліпий.

3. Біографія

3.1. Дитинство та юність

3.1.1. Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня н. ст.) 1814 р. в с Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Звенигородський р-н Черкаської обл.). Батько його — Григорій Іванович Шевченко, по-вуличному Грушівський 1 (1781 — 1825) — родом з с. Кирилівка 2, мати — Катерина Якимівна Бойко (1783 — 1823) — з с. Моринці.

3.1.2. Перші вісім років після одруження батьки Шевченка жили в Кирилівці у хаті діда Івана. Тут народилися старші сестри Тараса — Катерина (1804 — бл. 1848) і Марія (1808 — 1810). Родина була велика: в тісній оселі жили тринадцять чоловік. Тому 1810 р. Григорій Шевченко з сім’єю переїжджає у с. Моринці, де оселяється в садибі засланого у Сибір кріпака Колесника, прозваного за бунтарство Копієм.

3.1.3. Коли з сибірського заслання повернувся власник хати, Шевченки наприкінці 1815 р. змушені були переїхати до Кирилівки. Оскільки в хаті діда жити було дуже тісно, куплено хату в селянина Тетерюка, де й оселилася сім’я Григорія Шевченка.

3.2. Перша подорож Україною

3.2.1. На підставі аналізу відпускних документів Петербургської академії мистецтв дослідник Петро Володимирович Жур довів, що Шевченко міг виїхати з Петербурга не раніше 11-19 травня 1843 року. Деякі біографи стверджують, що художник їхав білоруським трактом в компанії українського письменника Євгена Павловича Гребінки та його сестри Людмили, яка навчалася в Смольному. 13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України. Відвідав відставного поручника й українського поета Віктора Забілу на його хуторі Кукуріківщина під Борзною. Зупинився поет у Качанівці на Чернігівщині (маєток поміщика Григорія Тарновського). У червні 1843-го побував у Києві, де познайомився з Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем, і на Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі. 29 червня (11 липня) 1843-го — у день св. Петра і Павла — відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші Тетяни Вільхівської в її «українському Версалі» в Мойсівці, де познайомився з поетом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським та офіцером Яковом де Бальменом (пізніше присвятив йому поему «Кавказ»).

3.3. Арешт і заслання

3.3.1. Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». Цього часу були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства — таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. 27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подав заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання в Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня) 1847-го. У березні 1847 року після доносу почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа» й відправили під конвоєм до Петербурга. Там його ув'язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці (тепер вул. Пестеля, 9). За спогадами сучасників, на допитах поет відмовився зрікатися своїх поглядів і не виказав нікого з членів братства. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами, Шевченко й далі писав вірші, що згодом об'єднав у цикл «В казематі», до якого, серед інших, належать вірші «Садок вишневий коло хати…» і «Мені однаково…». Шевченка звинуватили в написанні віршів «малоросійською мовою», з якими «могли посіятись і згодом укоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість Україні існувати як окремій державі»[120]. На суді не доведено участі поета в Кирило-Мефодіївському братстві. Шевченка як «наділеного міцною будовою тіла» призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати.

4. Творчість

4.1. 1. Ранній період творчості: балади «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Кобзар». 2. Період визвольної війни українського народу: «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Гамалія». 3. Межа першого та другого періодів творчості: драма «Назар Стодоля». 4. Період «Трьох літ» (1843-1845): «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Сон», «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми», «Заповіт», «Іван Гус». 5. Період заслання: «Мені однаково», «В неволі тяжко», «Чи ми ще зійдемося знову», «Думи мої, думи мої», «Полякам», «У Бога за дверима лежала сокира», «Царі», «Княжна», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця», «Титарівна». 6. Автобіографічні твори: «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі». 7. Твори в останні роки життя: «Неофіти», «Юродивий», «Доля», «Муза», «Слава», «Марія», «Чи не покинуть нам, небого». Отже, український кобзар мав дуже напружену та важку долю. В нагороду за це він був і залишається ідеалом революційних ідей українського народу проти загарбників.