відокремлення прикладок

1. Прикладки виділяються на письмі за допомогою як ком, так і тире. За допомогою тире відокремлена прикладка виді­ляється, як правило, якщо вона:

1.1. а) має уточнювальне значення і перед нею можна поставити слова а саме: Винуватці тої катастрофи — два хлопчики літ семи-восьми та п'ятиліток-дівчинка — наче не чули сердитого материного поклику (М. Коцюбинський)

1.2. б) стоїть у кінці речення і стосується іменника (це робиться ше й для того, щоб прикладка не сприймалась як однорідний член речення): Перед тобою світ — великий том розкритий (М. Рильський). Ти живеш у Києві — прекрасному й чарівному місті (Ю. Смолич).

1.3. Якщо за умовами контексту після відокремленої приклад­ки має стояти кома, то друге тире не ставиться: / здавалось йому, що попав він в інший світ — у чудний і невідомий храм, і в тихім, радіснім спокої спочивала душа його (М. Івченко).

2. Не відокремлюються

2.1. Не відокремлюються прикладки, які разом зі словом як указують на інші додаткові відтінки або мають значення «в ролі кого, чого»:

2.1.1. Ліс зустрів мене як друга. Відокремлені прикладки відділяються тире: якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити слова а саме: У хаті є ще у нього дві дівчини — Домаха й Меланка.

2.1.2. якщо поширені прикладки уже мають у своєму складі розділові знаки: Мати — ставна, смаглява гречанка, що була ніби старшою сестрою Ольгі, — сама ув'язувала вузли, коли дівчата зайшли до хати.

3. Коли відокремлюються

3.1. а) стосується особового займенника: /, притомлений Котигорошко, я на груди землі упаду (А. Малишко);

3.2. б) поширена й стоїть після означуваного слова: Дивлячись на людей, усміхався і мій батько — великий добрий чоловік (О. Довженко);

3.3. в) від означуваного слова відділена іншими членами речення: Боровсь Еней з своїм, сердега, горем, слізьми, бідняжка, обливавсь (1. Котляревський);

3.4. г) стоїть після означуваного іменника — власної назви: Хто винен? Овсій Колода, бригадир (В. Кучер);

3.5. ґ) має обставинний відтінок: Вірний син трудової понево­леної України, Шевченко став найглибшим виразником народних дум і надій (О. Гончар).