1. Порушення усного мовлення
1.1. фонаційне (зовнішнє) оформлення вислову, яке називають порушеннями вимовної сторони мовлення
1.1.1. Дисфонія (афонія) – відсутність або розлад фонації (голосу) унаслідок патологічних змін голосового апарату. Виявляється або у відсутності голосу (афонія), або у порушенні сили, висоти або тембру голосу (дисфонія).
1.1.2. Брадилалія – патологічно сповільнений темп мовлення.
1.1.3. Тахілалія – патологічно прискорений темп мовлення. Браділалія і тахилалія об’єднуються під загальною назвою – порушення темпу мовлення. Наслідком порушеного темпу мовлення є порушення плавності мовленнєвого процесу, виразності.
1.1.4. Заїкання– порушення темпо-ритмічної організації мовлення, яке обумовлене судорожним станом м’язів мовленнєвого апарату.
1.1.5. Дислалія –порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату.
1.1.6. Ринолалія– порушення тембру голосу і звуковимови, які обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату внаслідок порушення нормальної участі носової порожнини у голосостворенні.
1.1.7. Дизартрія– порушення вимовної сторони мовлення, яке обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату.
1.2. структурно-семантичне (внутрішнє) оформлення вислову, які в логопедії називають системними порушеннями мовлення
1.2.1. Алалія– відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.
1.2.2. Афазія – повна або часткова втрата мовлення, яка обумовлена локальними ураженнями головного мозку.