Соціологія

1. Соціологія міста – це галузь соціологічної науки, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку міста як однієї з форм соціально-територіальної організації суспільства.

1.1. Перший напрям охоплює такі питання як специфіка урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв’язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування міста.

1.2. Другий напрям виявляє своїм предметом дослідження внутрішньої структури міста, вивчення у цьому зв’язку соціально-демографічної і соціально професійної структури міста, особливостей функціонування його соціальних інститутів, міського способу життя та міської культури.

1.3. Третій напрям соціологічного дослідження міста передбачає аналіз закономірностей змін у розвитку і функціонуванні міста, звертає увагу на його соціальну інфраструктуру (різні форми побутового, соціального і культурного обслуговування).

2. Гендерна соціологія

2.1. Гендерні стереотипи — механізми, що забезпечують закріплення і трансляцію ґендерних ролей від покоління до покоління.

2.2. Неофемінізм констатує, що сучасна західна культура є патріархальною, маскулінною, організованою не тільки за чоловічим зразком, а й пронизаною забобонами стосовно жінок, що виявляється в усіх сферах: науці, сім’ї, владі, релігії, мистецтві, рекламі тощо.

2.2.1. Три напрями неофемінізму:

2.2.1.1. 1. Ліберальний. Основні вимоги його – ліквідація дискримінації жінок, законів, що обмежують їх права.

2.2.1.2. 2. Радикальний. Виходить з того, що головним злом, яке породжує нерівність жінок, є чоловічий шовінізм. Тому необхідно зруйнувати все створене чоловіками, передусім державу..

2.2.1.3. 3. Марксистський (соціалістичний). Жіночу пригніченість розглядає як продукт капіталістичних і патріархальних суспільних відносин, вважаючи можливим їх звільнення із завершенням капіталістичної фази та подоланням чоловічого контролю.

2.3. Сучасна гендерна політика розвивається за такими напрямами:

2.3.1. рівноправність у зайнятості та навчанні;

2.3.2. сервісний контроль за дітьми;.

2.3.3. контроль за народжуваністю, методами контрацепції та штучного переривання вагітності;

2.3.4. юридична та фінансова незалежність жінок;

2.3.5. протидія сексуальному гнобленню та чоловічому насильству.

2.4. Фемінізм – науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.

2.4.1. Напрями фемінізму:

2.4.1.1. суфражизм (англ. suffrage – виборче право) – рух за надання жінкам права обирати;

2.4.1.2. гуманістичний, який звільнення жінки вбачав у розвитку її інтелекту, підвищенні грамотності;

2.4.1.3. марксистський вважав, що становище жінки-робітниці зумовлене класовими причинами, тому боротьба за її звільнення збігається із загальним завданням звільнення пролетаріату.

2.5. Концепції, напрями, парадигми проблем ґендерних відмінностей, нерівності чоловіків і жінок

2.5.1. Структурний функціоналізм.

2.5.1.1. Т. Парсонс

2.5.2. Соціобіологічна парадигма.

2.5.2.1. Е. Вілсон, Д. Бараш

2.5.3. Марксистська та неомарксистська концепції.

2.5.3.1. Ф. Енгельса

2.5.4. Символічний інтеракціонізм.

2.5.5. Теорія конфлікту.

2.5.5.1. Р. Коллінз

2.6. Під гендерним підходом розуміють:

2.6.1. а) окрему гендерну теорію, яка вивчає родину та соціальні стосунки статей;

2.6.2. б) універсальну концепцію патріархату як системи панування в суспільстві;

2.6.3. в) загальнометодологічний підхід, що розглядає стосунки статей як відношення влади.

2.7. Гендерна соціологія – галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації, специфіку чоловічої та жіночої соціальних спільнот.

3. Соціологія освіти та науки

3.1. Соціологія науки – галузь соціології, яка досліджує закономірності виникнення, функціонування й розвитку науки, взаємодії її як соціальною явища із суспільством та різними соціальними інститутами.

3.1.1. Принципи функціонування науки:

3.1.1.1. принцип універсалізму всеосяжності характеризує об’єктивну природу наукового знання (це завжди істинне знання, яке відповідає реальності);

3.1.1.2. принцип комуналізму (або все загальності) вимагає, щоб наукове знання належало всьому науковому співтовариству й ставало загальним надбанням;

3.1.1.3. принцип безкорисливості вимагає служіння істині. Вчений діє в ім’я досягнення істини, а не з корисливих міркувань;

3.1.1.4. принцип організованого скептицизму вимагає, щоб наукове знання не сприймалося на віру;

3.1.1.5. раціоналізм (прагнення зрозуміти все узагальнено і абстрактно);

3.1.1.6. емоційна нейтральність (вимога з «холодною головою» відноситися до будь-яких стверджень).

3.1.2. Основні завдання соціології науки полягають у вивченні законів розвитку і функціонування науки як цілісної системи, що входить до більш широкої соціальної системи.

3.2. Соціологія освіти – галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

3.2.1. Соціальна функція освіти – роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

3.2.1.1. Функція професіоналізації.

3.2.1.2. Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства.

3.2.1.3. Виховна функція системи освіти.

3.2.1.4. Функція загальноосвітньої підготовки.

3.2.1.5. Науково-дослідна функція освіти.

3.2.2. Система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

4. Соціологія міста та урбаністики

4.1. Урбанізація (від лат. – місто; фр. – міський) – це процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

4.1.1. Аспекти урбанізації:

4.1.1.1. економічний – зменшується кількість населення, зайнятого у сільському господарстві за рахунок тих, хто зайнятий у промисловості та у невиробничій сфері;

4.1.1.2. демографічний – зростає чисельність міських мешканців (в основному, за рахунок міграції до міст). У зв’язку з цим значно розширюються межі міст;

4.1.1.3. суспільний – поширення міського стилю життя. Стирається різка відмінність між стилем життя у місті і в селі, цьому особливо сприяє поширення сітки телекомунікацій.

4.2. Теорії розвитку міст і міського способу життя:

4.2.1. модель концентричних зон;

4.2.1.1. Роберт Парк та Ентоні Берджес,Олександр Трущенко

4.2.2. модель багатьох центрів;

4.2.2.1. Ченеі Гарріс і Едвард Ульманн

4.2.3. модель секторів;

4.2.3.1. Гомер Гойт

4.2.4. Модерністський і постмодерністський підходи до розуміння ролі і вигляду сучасних міст

4.3. Місто – це територіально сконцентрована форма розселення людей, зайнятих переважено несільськогосподарською діяльністю, що характеризується значною густотою населення, специфічними соціальними функціями та особливою культурою поведінки.

4.3.1. Місто виконує ряд важливих соціальних функцій:

4.3.1.1. економічна;

4.3.1.2. екологічна;

4.3.1.3. демографічна;

4.3.1.4. соціально-побутова;

4.3.1.5. суспільно-політична;

4.3.1.6. культурно-виховна.

5. Соціологічні дослідження

5.1. Соціологічне дослідження – система послідовних методологічних, методичних та організаційних процедур,спрямованих на вирішення єдиної мети: одержати дані про явище або процес, що вивчається для вирішення конкретних теоретичних і соціальних проблем.

5.1.1. Особливість соціологічного дослідження:

5.1.1.1. вивчення соціальних процесів здійснюється через аналіз людської діяльності (або її результатів);

5.1.1.2. з гносеологічної точки зору (тобто з точки зору пізнавального процесу) – особливий тип суб’єктно-об’єктивних відносин (людини до людини).

5.1.2. Види соціологічного дослідження:

5.1.2.1. за масштабом:

5.1.2.1.1. галузеві;

5.1.2.1.2. міжнародні;

5.1.2.1.3. загально-національні;

5.1.2.1.4. регіональні;

5.1.2.1.5. локальні.

5.1.2.2. за частотою проведення:

5.1.2.2.1. разові;

5.1.2.2.2. повторювальні:

5.1.2.3. за головною метою:

5.1.2.3.1. фундаментальні;

5.1.2.3.2. прикладні.

5.1.2.4. за системою вибору одиниць об’єкта:

5.1.2.4.1. монографічні;

5.1.2.4.2. суцільні;

5.1.2.4.3. вибіркові.

5.2. Програма соціологічного дослідження – науковий документ, який містить методологічні та процедурні основи дослідження соціального об’єкта.

5.2.1. Структура програми соціологічного дослідження:

5.2.1.1. методологічний розділ

5.2.1.1.1. 1. Формування, проблеми, визначення об’єкта, предмета дослідження.

5.2.1.1.2. 2. Визначення мети і завдань дослідження.

5.2.1.1.3. 3. Інтерпретація основних понять.

5.2.1.1.4. 4. Попередній системний аналіз об’єкта.

5.2.1.1.5. 5. Розробка робочих гіпотез.

5.2.1.2. процедурний (методичний) розділ

5.2.1.2.1. 1. Стратегічний (принциповий) план.

5.2.1.2.2. 2. Обґрунтування вибірки.

5.2.1.2.3. 3. Методи і процедури збору та аналізу первинних даних.

5.2.1.2.4. 4. Вид підсумкового документа (аналітичний звіт, стаття, монографія...).

5.3. Три основні види дослідження в залежності від масштабності і складності поставлених завдань:

5.3.1. Описове дослідження – більш глибокий соціологічний аналіз. Об’єктом дослідження тут виступає досить велика спільність людей, не однорідна за своїми характеристиками, що дозволяє робити порівняння і зіставлення.

5.3.2. Пілотажне дослідження – найбільш простий вид конкретного соціологічного дослідження. Воно вирішує обмежені за змістом завдання, охоплює невеликі обстежувані сукупності.

5.3.2.1. Експрес-опитування.

5.3.3. Аналітичне дослідження – найскладніший і глибокий вид соціологічного дослідження. На відміну від описового воно передбачає також виявлення причин, що обумовлюють той чи інший характер спостережуваного явища, його динаміку і т. д.

5.3.3.1. Експеримент: коли соціолог створює певні ситуації, які допомагають йому більш поглиблено з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки, фактори.

5.4. Предмет соціологічного дослідження: найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об’єкта, які необхідно дослідити

5.5. Гіпотеза в соціологічному дослідженні – обґрунтоване припущення про структуру, про механізми функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта.

5.5.1. Види гіпотез:

5.5.1.1. 1. За змістом:

5.5.1.1.1. описові;

5.5.1.1.2. пояснюючі;

5.5.1.1.3. прогнозні.

5.5.1.2. 2. За рівнем аналізу:

5.5.1.2.1. теоретичні;

5.5.1.2.2. статистичні;

5.5.1.2.3. емпіричні.

5.5.1.3. 3. 3 огляду на завдання дослідження:

5.5.1.3.1. основні;

5.5.1.3.2. другорядні.

5.5.1.4. 4. За послідовністю виникнення:

5.5.1.4.1. первинні;

5.5.1.4.2. вторинні.

5.6. Об’єкт соціологічного дослідження: певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб’єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

5.6.1. Вибірка – метод дослідження, коли із загальної (генеральної) сукупності однорідних одиниць відбирається певна її частина (вибіркова сукупність); ця частина підпадає під обстеження.

5.6.1.1. Основні методи вибірки:

5.6.1.1.1. метод механічної вибірки;

5.6.1.1.2. метод серійної вибірки;

5.6.1.1.3. метод гніздовий вибірки;

5.6.1.1.4. метод основного масиву;

5.6.1.1.5. метод квотної вибірки.

5.6.1.2. Репрезентативність – здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

5.6.1.2.1. Помилка репрезентативності – відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

5.7. Методи збирання соціологічної інформації:

5.7.1. кількісні методи;

5.7.2. якісні методи;

5.7.3. Гендерна соціалізація є процесом засвоєння ґендерних (соціостатевих) ролей і відтворення типів поведінки, очікуваних суспільством від чоловіків та жінок.

5.7.4. метод аналізу документів;

5.7.5. метод соціологічного опитування;

5.7.5.1. анкетування;

5.7.5.2. інтерв’ю;

5.7.5.3. кількісне опитування ;

5.7.5.4. польове дослідження;

5.7.5.5. ненав’язливі дослідження.

5.7.6. соціологічна анкета;

5.7.7. спостереження.

6. Суспільство як соціальна система.

6.1. Суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах.

6.1.1. Ознаки суспільства:

6.1.1.1. має власну назву та історію;

6.1.1.2. проживає на території, яку вважає своєю;

6.1.1.3. згуртована спільною системою цінностей і норм (традицій, звичаїв, норм, законів, правил), яку називаємо культурою;

6.1.1.4. має власну систему управління;

6.1.1.5. шлюби укладаються між представниками даної спільноти;

6.1.1.6. поповнюється за рахунок дітей, які визнані представниками даного суспільства;

6.1.1.7. існує у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда.

6.2. Історичні типи суспільства

6.2.1. Згідно з марксистською концепцією, суспільство поділяється на формації (первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну).

6.2.2. Цивілізаційний підхід, що передбачає поділ історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільства.

6.2.2.1. Даніель Белл

6.2.2.2. Олвін Тоффлер

6.2.3. Концепція інформаційного суспільства.

6.3. Соціальний зв’язок – це соціальна дія, що виражає залежність людей чи груп, зумовлену спільною діяльністю конкретних спільностей, в певний час, для досягнення тих чи інших цілей.

6.4. Соціальні відносини – відносини між групами людей або окремими їх представниками, що посідають різне місце в суспільстві, беруть певну участь в його політичному, економічному і духовному житті, відрізняються один від одного способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

6.4.1. Вертикальний характер носять відносини між соціальними групами які мають різний соціальний статус.

6.4.2. Горизонтальний характер мають відносини між людьми, з однаковим соціальним статусом.

6.5. Соціальна спільнота – це реально існуюча сукупність індивідів, об’єднаних відносно стійкими зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторності, унікальності і відрізняють від інших.

6.5.1. Масова соціальна спільнота – сукупність індивідів, яких об’єднують певні спільні погляди, схильності, смаки тощо (фани естрадних зірок, уболівальники спортивних команд).

6.5.2. Групова соціальна спільнота (соціальна група) – сукупність індивідів, яка існує реально, фіксується емпірично, характеризується відносною цілісністю і стійкістю, є самостійним суб’єктом історичної та соціальної дії.

6.5.2.1. Первинна група складається з невеликої кількості людей, між якими встановлюються прямі контакти емоційного характеру (дружба, кохання, симпатія).

6.5.2.2. Вторинна група утворюється з людей, між якими майже відсутні емоційні зв’язки, а їхня взаємодія зумовлена прагненням досягти певної мети (найчастіше це професійні, виробничі спільноти, наприклад, трудовий колектив, студентська група, виробнича бригада).

6.5.2.3. Групу з чисельністю до тридцяти осіб визначають як малу соціальну групу.

6.5.2.4. До великих груп найчастіше відносять етнічні групи, демографічні групи (чоловіки, жінки, пенсіонери, діти), професійні групи (підприємці, вчителі, менеджери), класові групи та ін.

6.6. Соціальні санкції – це розгалужена система винагород за виконання норм, тобто за конформізм, і покарань за відхилення від них, тобто за девіацію.

6.7. Соціальний інститут – сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, які регулюють різні сфери людської діяльності.

6.7.1. Герберт Спенсер і виділив п’ять типів соціальних інститутів залежно від розв’язуваного ними завдання:

6.7.2. домашні або сімейні, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей;

6.7.3. церковні – забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

6.7.4. професійні і промислові (цехи, профспілки), які виникають на основі поділу праці і регулюють економічні відносини.

6.7.5. обрядові чи церемоніальні – регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

6.7.6. політичні – є носіями пануючих у даному суспільстві політичних інтересів і відносин;

6.7.7. Головні типи інститутів:

6.7.7.1. Функції інститутів:

6.7.8. економічні (власність, гроші, банки, господарські об’єднання);

6.7.8.1. організовують економічну сферу суспільства, забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг.

6.7.9. політичні (держава, Верховна рада, суд, прокуратура, армія, міліція)

6.7.9.1. пов’язані зі встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей.

6.7.10. культурні та виховні (наука, освіта, релігія, ЗМІ);

6.7.10.1. сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів.

6.7.11. соціальні (шлюб, сім’я).

6.7.11.1. організовують добровільні об’єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

6.8. Соціальна організація – цільова соціальна система, призначена для координації діяльності двох і більше людей, шляхом розподілу праці та ієрархізації влади.

6.8.1. І. Пригожин виділив такі три типи соціальних організацій залежно від структури:

6.8.1.1. Громадські організації – від адміністративних відрізняються добровільністю членства, менш формалізованими структурами, більшою можливістю впливати на кінцеві цілі. Наприклад, політичні партії, профспілки, клуби за інтересами та ін.

6.8.1.2. Асоціативні організації – ступінь формалізації відносин є мінімальним, структури рухомі, цілі не декларовані, а вплив на них індивідів досить великий. Яскравий приклад – сім’я.

6.8.1.3. Адміністративні організації – характеризуються жорстко заданою структурою і високим ступенем формалізації відносин, директивно встановленими зовні цілями, обмеженими можливостями для працівників впливати на них. Наприклад, міністерства, навчальні заклади, лікувальні заклади та ін.

6.8.2. Залежно від рівня формалізації зв’язків і відносин, розрізняють:

6.8.2.1. формальні організації - будують соціальні відносини на підставі регламентації в’язків, статусів, норм;

6.8.2.2. неформальні організації, які є спонтанно створеною системою соціальних зв’язків, ґрунтуються на товариських взаєминах та особистому виборі зв’язків учасників і характеризуються соціальною самостійністю.

6.9. Соціальна структура – це анатомія суспільства, об’єктивно зумовлений його поділ на групи. .

6.9.1. Параметри соціальної структури:

6.9.1.1. номінальні параметри структури

6.9.1.1.1. демографічні;

6.9.1.1.2. територіальні.

6.9.1.1.3. етнічні;

6.9.1.2. рангові параметри соціальної структури:

6.9.1.2.1. класові;

6.9.1.2.2. професійні.

6.10. Соціальні зміни – процес виникнення нових явищ структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

6.10.1. Макросоціологічні теорії соціальних змін:

6.10.2. соціокультурні теорії, які на передній план висувають зміни в соціокультурній сфері – світогляді, релігії, системах цінностей, менталітеті соціальних груп, суспільств та епох;

6.10.2.1. Теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна.

6.10.3. індустріально-технологічні теорії, які інтерпретують соціальні зміни як похідні від змін в технології матеріального виробництва;

6.10.4. соціально-економічні теорії.

6.10.4.1. Марксизм - вирішальним фактором соціальних змін є економічний розвиток.

6.11. Соціальні зміни – процес виникнення нових явищ структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

6.11.1. Макросоціологічні теорії соціальних змін:

6.11.1.1. соціокультурні теорії, які на передній план висувають зміни в соціокультурній сфері – світогляді, релігії, системах цінностей, менталітеті соціальних груп, суспільств та епох;

6.11.1.1.1. Теорія соціокультурної динаміки П. Сорокіна.

6.11.1.2. індустріально-технологічні теорії, які інтерпретують соціальні зміни як похідні від змін в технології матеріального виробництва;

6.11.1.3. Соціально-економічні теорії.

6.11.1.3.1. Марксизм - вирішальним фактором соціальних змін є економічний розвиток.

6.12. Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту, стиль життя тощо.

6.12.1. Системи стратифікації:

6.12.1.1. закрита (жорстка) система стратифікації:

6.12.1.1.1. рабство – крайня форма нерівності, за якої певні індивіди у прямому розумінні належать іншим як їхня власність.

6.12.1.1.2. касти є характерною рисою культури Індійського субконтиненту. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що виключає будь-яку соціальну мобільність. Стійкість цієї системи стратифікації підтримується релігією – індуїзмом.

6.12.1.1.3. стани – складова європейського феодалізму. Феодальні стани складалися з різних страт, наділені різними правами і обов’язками.

6.12.1.2. відкрита система стратифікації:

6.12.1.2.1. класи - характерна риса капіталістичного суспільства. Економічний чинник - суспільний поділ праці, формування відносин пріватної власності .

6.13. Соціальна мобільність і проблеми її вивчення.

6.13.1. Види соціальної мобільності:

6.13.1.1. горизонтальна – передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;

6.13.1.2. вертикальна – передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.

6.13.1.2.1. спадна;

6.13.1.2.2. індивідуальна;

6.13.1.2.3. висхідна;

6.13.1.2.4. колективна.

6.13.1.3. міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) – це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями.

6.13.1.4. внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) – це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя;

6.13.2. Швидкість мобільності – це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу.

6.13.3. Сукупний індекс мобільності – це показник, який враховує швидкість та інтенсивність мобільності.

6.13.4. Інтенсивність мобільності – це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонтальному напрямах за певний час.

6.14. Соціальні статуси та соціальні роли

6.14.1. Статус – сукупність прав і обов’язків громадянина, юридичної особи, суспільної організації, державного органу, які характеризують їх юридичне становище.

6.14.1.1. Особистий статус – становище індивіда в малій соціальній групі, яке залежить від оцінки і сприйняття його іншими членами цієї групи (знайомі, друзі, рідні) відповідно до особистісних якостей.

6.14.1.2. Статус соціальний – це позиція особистості в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

6.14.1.2.1. Статус здобутий (досягнутий) – статус, який набувається індивідом завдяки його зусиллям, діям (часто у змаганні з іншими людьми) і який вимагає від нього певних здібностей, знань, кваліфікації, освіти тощо;

6.14.1.2.2. Статус аскриптивний (приписуваний) – соціальна позиція, що надається індивіду суспільством або групою на належних від нього підставах;

6.14.1.2.3. Статус вроджений (природний) – соціальне становище, яке зумовлюється суттєвими і відносно сталими біологічними та фізіологічними характеристиками людини.

6.14.2. Соціальна роль – соціальна функція, модель поведінки, яку задає соціальна позиція особистості в системі суспільних відносин або міжособистісних взаємин.

6.15. Науково-технічний потенціал – це сукупність засобів і можливостей для постановки і розв’язання наукових та науково-практичних проблем (у тому числі й нових) національного, регіонального і міжнародного значення..

6.16. Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, зміни в динаміці.

6.16.1. Класифікація соціальних процесів:

6.16.2. за спрямованістю:

6.16.2.1. прогресивні;

6.16.2.2. реакційні.

6.16.3. за характером:

6.16.3.1. революційні.

6.16.3.2. еволюційні;

6.16.4. за системами:

6.16.4.1. внутрішньоособистісні;

6.16.4.2. процеси, які змінюють організацію і внутрішню структуру;

6.16.4.3. процеси у стосунках між двома індивідами;

6.16.4.4. процеси у стосунках між індивідом і групою;

6.16.4.5. процеси, які змінюють структуру та організації глобального суспільства.

6.16.4.6. процеси, які змінюють відносини між двома групами (спільнотами);