Концепція свободи в есе "Міф про Сізіфа"

1. Ідея абсурду - це вихідний принцип концепції А. Камю.

1.1. Два способи втечі від абсурду: перший - самогубство , другий - "філософське самогубство"

2. «Поза людським розумом немає абсурду. Отже, разом зі смертю зникає й абсурд, як і все інше. Але абсурду немає і поза світом».

3. Есе присвячено зв’язку між абсурдом та самогубством.

4. Камю найперше розглядає питання, чи спонукає абсурд до смерті і висуває на перший план питання про виходи з цього “метафізичного стану”.

5. Абсурд за Камю - це розлад. Сам по собі світ не є абсурдним, і людина також. "Абсурд народжується, - стверджує Камю, - з їхнього зіткнення”. Тобто, абсурд не міститься ні в людині, ні в світі, а лише в їхній спільній присутності. Поза людським розумом абсурд не може існувати, бо сам по собі світ не має сенсу - сенсу надає йому людський розум.

6. Людина, яка усвідомила абсурд, на думку Камю, уже навіки від нього залежна. У таких ситуаціях філософи - екзистенціалісти пропонують втечу.

7. Камю вивів з абсурду три наслідки, якими є “бунт”, “свобода”, “жага”. “Однією лише грою свідомості я перетворюю в правило життя те, що було запрошенням до смерті, і відкидаю самогубство”.

8. У філософських дослідженням “Міф про Сізіфа” нерідко називають маніфестом філософії абсурду. Камю вдалося розробити детальний аналіз явища абсурду в усіх сферах буття, він надав йому універсального характеру.

9. Абсурдною людиною постає у філософії Камю і античний Сізіф,покараний богами на довічну даремну працю - “ викочувати велетенський валун на вершину гори, звідки він під власною вагою щоразу котився донизу”. Сізіф є героєм абсурду як у своїх пристрастях, так і в своїх муках.

10. Сізіф, у розумінні Камю, теж стверджує, що все добре, він заперечує богів і надає нового сенсу своєму життю і своїй приреченості.

11. Сізіфові Камю уподібнює мислячу людину, яка приречена на вічне протистояння абсурду. Усвідомлення абсурду у даному випадку приводить не до самогубства, про яке Камю говорив на початку есе, а, навпаки, до перемоги, до щастя.

12. У своєму есе Камю стверджує, що абсурд може заполонити будь-яку людину, навіть рядову, звичайну, яка особливо переймається сенсом буття. Абсурд - це доля не лише таких як Сізіф, Дон Жуан та інших. Але абсурд має сенс лише настільки, наскільки з ним не згоджуються. На відміну від філософів, які у принципі не визнають пізнаваності світу, Камю вважає його пізнаваним, але це пізнання завжди буде гіпотетичною теорією людської свідомості, іншого результату досягти неможливо. Пізнання світу межує з пізнанням абсурду.