1. Маруся Чурай
1.1. "Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах".
1.2. "Пісні у неї то внлика-туга, а серце в неї горде і трудне".
1.3. "Нікому ні руки не шлюбувала, ані на кого й оком не вела".
1.4. "Ця дівчина... Обиччя, як з ікон".
1.5. "Ця дівчина не просто так, Маруся. Це голос наш. Це пісня. Це душа".
1.6. "Її піснями плакала Полтава".
1.7. "Моє життя руйновище любові, де вже ніякий цвіт не процвіте".
1.8. "Я навіжена. Я дитя любові".
1.9. "Душа піснями аж бринить".
1.10. "На матір схожа, тільки трохи вища. Ті ж самі очі і така ж коса".
2. Гордій Чурай
2.1. "...пішов у смерть і повернувся в думі, і ніхто його не вб'є!.
2.2. "Чурай був теж гаряча голова".
2.3. "... а от тепер він орлик, він Чурай. Тепер він з нами в радості і в сумі."
2.4. "Чи згадував Гордія Чурая, оті шляхи до слави найкоротші, де пермога, з горя нічия, дивилась мертвим в незакриті очі ".
2.5. Писар войськовий
2.6. "Та й батько теж удачний був на вроду. А що вже сильний, то, мабуть, найдужчий".
3. Матір Марусі
3.1. "То жінка та, хорунжого чи сотника, що під стовпом лежала нежива..."
3.2. "А мати крижем лежала, примерзали коси до снігу".
3.3. "Чи рвала мати так на собі коси, як задзвонили по його душі? Та він же їй як рідний син і досі, у них і виріс там на спориші".
3.4. "А мати знала. Мати все вже знала. Снує чутки нещастя, як павук. Не дорікала, не випоминала, а тільки все їй падало із рук",
3.5. "Була у мене мати, наче бджілонька".
3.6. "Вона у мене, як була молодша, була предивна, як на людський глузд. Було, сльозами набрякають очі, вона ж сміється кутиками вуст".
3.7. "... а голосочок! - чистий, мов кришталь. Така була красива молодичка, вуста сміються, а в очах печаль".
4. Мандрівний дяк
4.1. "То я й не кваплюсь. Вмерти завжди встигну. А часу всеодно не дожену".
4.2. "Сидить, і палку мені стриже. Такий старий, небритий, як будяк".
4.3. "Такий настирний дяк".
4.4. "А дяк нічого, підтягнув ременика, - ще й бадьоренько гомонить до мене".
4.5. "А дяк говорить наче сам з собою. Іде, старенький, все щось бурмотить".
4.6. "Я мандрую, хоч уже й не молод. Земля велика, радості нема. Ускрізь біда. Не тилько вщався голод, но і недугів смертних тьма",
4.7. "І каже дяк: - Згадай про жінку Лота. Не озирайся. Києва нема".
4.8. "... по світу волочуся, не маю ні родини, ні рідні. Зустрів тебе та якось і не зчувся, - так на душі потепліло мені!"
4.9. "Він знає все, сивесенький спудей".
5. Гриць Бобренко
5.1. "Він брехать не буде. Був чесний, не якийсь бабій".
5.2. "Гриць прийшов із нею. Мене побачив очі опустив".
5.3. "Добрий був лайдак".
5.4. "Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі".
5.5. "Він мріяв не тією міркою, В житті шукав дорогу не пряму. Він народився пад такою зіркою, Що щось в душі двоїлося йому".
5.6. "Все курить, курить, люлька на губі. Такий зробивсь, не прозирнеш у душу. Якийсь чужий".
5.7. "Веселий був, а я була сумною. Ласкавий був, розгублений і добрий".
5.8. "Таке було гарнесеньке хлоп'ятко. Цікаве. А ласкаве, як телятко. Хороший хлопчик, трохи шалиган".
6. Іван Іскра
6.1. Козак, полковий обозний
6.2. "Любив же він Марусю, не дай Боже! Тепер сидить, лиця на нім нема".
6.3. "Гордий. З ним не звариш каші".
6.4. "Шляхетний дуже і чолом не б'є".
6.5. "І знов земля кипить у боротьбі, і знов я належу не собі".
6.6. "Мовчить Іван, потемнівши лицем. Очей не зводить з поля і дороги".
6.7. "А вже тепер, Марусю, й поготів. Дозволь мені лишитися з тобою. Отак як є. Без змовин і сватів".
7. Сім'я Вишняків
7.1. Галя
7.1.1. "А Галя дбала в скриню та в комору".
7.1.2. "Одна статура в матері і в доньки - обидві круглі, наче карахольки".
7.1.3. "Такі пухкі у Галі рученята, коса білява, куца і товста. Яу реп'яшки, зелені оченята і пишно закосичені вуста".
7.1.4. "Глуха до пісні, завжди щось спотворить. Все вишиває прошви подушок".
7.1.5. "Ще як мовчить, - нічого. Заговорить, - гостренькі зуби - чисто ховрашок ".
7.1.6. "Таке було мишастеньке, пикате, а от дивися - вже на виданні".
7.1.7. Що Галя - гуска, що й по ній це видно".
7.2. Батьки
7.2.1. "Рід у вас гучний Таких родів не густо у Полтаві. Твій батько, Галю, чоловік значний. У нього жінка ходе в златоглаві".
7.2.2. "У нього скроні в срібній папороші. Буває так, що слава на дурняк, а в нього слава за великі гроші".
7.2.3. "Йому добро саме іде у двір. І сад рясний, і нива хлібодарна. Він не який визискувач чи звір, він просто вміє взяти запівдарма".
7.2.4. "Він посідає греблі і поля, у Церкву ходить майже щосуботи".
7.2.5. "Як він уміє красно говорить! Які у нього зайвища і луки! Вся України полум'ям горить, він і на цьому теж нагріє руки".
7.2.6. "Де треба, вчасно притамує гнів. Де треба, скаже правди половину".
7.2.7. "Вишняк ішов угору все та вгору. Вишнячка йшла ушир усе та вшир".