1. сім'я письменниці
1.1. Батько письменниці
1.1.1. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою проНерогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова.
1.1.1.1. Петро Косач
1.2. Мати письменниці
1.2.1. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця Олена Пчілка.
1.2.1.1. і
1.3. Брати та сестри
1.3.1. Мала старшого брата Михайла та молодших — Ольгу, Оксану, Миколу та Ізидору Косачів.
1.3.1.1. і
2. Збірки поетеси
2.1. збірка 1893 року
2.1.1. "НА КРИЛАХ ПІСЕНЬ"
2.1.1.1. У виданні збірки брав безпосередню участь І. Франко. Йому надсилала Леся Українка частинами рукопис збірки, він наглядав за складанням книжки у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка. У бібліотеці НТШ збереглася частина набірного примірника рукопису збірки (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 747). Збірка складається з поетичних творів, написаних у 1880-х роках, та ранніх поем «Самсон» (1888), «Місячна легенда» (1891 – 92), «Русалка» (1885).
2.2. збірка 1899 року
2.2.1. "ДУМИ І МРІЇ"
2.2.1.1. Сюди ввійшли цикли "Мелодії”, "Невільничі пісні”, "Відгуки”, поеми "Давня казка” і "Роберт Брюс, король шотландський”. Поетеса вся у напруженому чеканні, в непереможному прагненні дії. Значне місце посідає романтична образність. Розвивається заявлене раніше протиставлення довколишніх сутінок-пітьми і пожаданої зірниці, блискавки, осяйного й просвітлюючого вогню. Свою сучасність авторка, у згоді з романтичною вірою, оцінює як підле міжчасся, тюремне скніння, "часи глухонімії”. Це – існування без подвижництва, без героїки й боротьби, без тріумфальних вінків. Співчутливі мотиви, оплакування народної недолі й заклики до невтомної праці сівача-просвітителя, що були визначальними для першої книжки, у цій і наступній поетичній збірках поступаються місцем афористичним гаслам непокори й індивідуального протистояння: любов тепер переплетена з ненавистю... Сліпа доля, всупереч якій лірична героїня сіяла квітки на морозі й шукала між хмарами провідну зорю в найтемнішу ніч, тепер зовсім втратила силу.
2.3. збірка 1902 року
2.3.1. "ВІДГУКИ"
2.3.1.1. Збірка «Відгуки» вийшла друком 1902 р. у Чернівцях. Складається вона з ліричних циклів «Із циклу «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини», написаних протягом 1900 – 1902 рр., розділу «Легенди» та драматичної поеми «Одержима» (1901).
2.4. поеми 1893 - 1903 роки
2.4.1. «Давня казка», «Одно слово»
2.4.1.1. В поемі «Одно слово» засланець не може пояснити якутам, серед яких він живе, що значить воля, вільний, тому не може пояснити, що в якутів немає ні такого слова, ні поняття, яке відповідало б цьому слову. Не спромігшись розбудити думки про волю в темних душах якутів, засланець умирає. Акад. А.Кримський в своїх «Критично-філологічних увагах про ложку дьогтю в бочках меду»
2.5. драми-поеми 1901-1907, 1905, 1911- 1913 роки
2.5.1. «Кассандра», «В катакомбах», «Лісова пісня», «Камінний господар», «Бояриня»
2.5.1.1. В поемі «Одно слово» засланець не може пояснити якутам, серед яких він живе, що значить воля, вільний, тому не може пояснити, що в якутів немає ні такого слова, ні поняття, яке відповідало б цьому слову. Не спромігшись розбудити думки про волю в темних душах якутів, засланець умирає. Акад. А.Кримський в своїх «Критично-філологічних увагах про ложку дьогтю в бочках меду».
3. творча діяльність
3.1. перші вірші
3.1.1. Писати поезії Лариса Косач почала рано в 9-річному віці було написано вірш «Надія». Першими були надруковано в 1884 р. у львівському журналі «Зоря» вірші «Конвалія» і «Сафо», під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка. Наступного року у Львові вийшла збірка її переглядів з Миколи Гоголя.
3.2. відомі друзі
3.2.1. Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською.
3.3. захоплення письменниці
3.3.1. Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніж поет. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. З болем прощалася з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі ("До мого фортепіано"). Проте музика зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: "Сім струн", "Мелодії", "Ритми", "Пісні про волю", "Лісова пісня"...
3.4. освіта письменниці
3.4.1. Хвороба спричинилась до того, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному учбовому закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі і різносторонні знання. Особливо добре знала літературу - вітчизняну і світову, володіла класичними і основними європейськими мовами, що дало змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов. Історію так досконало вивчила, що у 18 років написала підручник "Стародавня історія східних народів". З юних років цікавилась філософією, знайомилась з науковим соціалізмом, читала марксистську літературу.в
4. особисте життя
4.1. Перше кохання
4.1.1. Максим Славінський
4.1.1.1. 1892 року львівська друкарня Товариства імені Шевченка (серія “Всесвітні твори”) оприлюднила “Книгу пісень” Генріха Гейне, де, до речі, автори вперше вжили в українській літературній мові звичні сьогодні слова “завжди”, “промінь”, “палац”, “прийдешність”… Саме ці високопоетичні, відкриті ними блискітки осяювали Максима та Ларису, коли вони зустрілися влітку 1892 року в Колодяжному. Взаємні почуття спалахнули з новою силою. Деякі дослідники вважають, що то було перше – ще дівоче – кохання волинянки. На такий висновок, зокрема, наводять спогади Олександра Шульгіна, оприлюднені після смерті дружини Максима Антоновича: “Тепер можна сказати і про зворушливий його роман із великою українською поетесою, в душі якої він лишив глибокий слід”. Так чи не так, а з іменем Славінського пов’язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: ” Горить моє серце”, “Стояла я і слухала весну”, “Хотіла б я піснею стати”, “Сон літньої ночі”… До “пана Максима” звернуті й такі слова: “Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…”
4.2. Нестор Гамбарашвілі
4.2.1. “Попався, жучку, в панську ручку!”
4.2.1.1. Вивчаючи інтимну лірику Лесі Українки («Як я умру…», «Так прожила я цілу довгу зиму», «Не дорікати слово я дала…»), простежуємо стосунки Лесі з Нестором Гамбарашвілі, які, за твердженням деяких біографів, були більш ніж дружніми. Про це начебто свідчила й Ольга Петрівна, Лесина сестра, з якою її єднала особлива духовна близькість. Леся давала Несторові уроки французької мови, він її вчив грузинської. Грузія викликала в дівчини щирий інтерес: її захоплювала сила духу народу, який усім лихоліттям протиставив свою мужність та доблесть і зумів зберегти себе. У 1897 році різко загострилася хвороба Лесі. Боротися з недугою вона подалася до Ялти. Там, отримавши якось чергового листа від матері, письменниця дізналася про одруження Нестора Гамбарашвілі. Леся це коментувала іронічно: “Попався, жучку, в панську ручку!” Та для неї це була тяжка драма – мати навіть ховала подалі отой кинджал. 1958 року Нестор (тоді старший науковець Управління заповідників при уряді Грузинської РСР) побував у Києві й плакав над Лесиною могилою.
4.3. Сергій Мержинський
4.3.1. “Мій новий знайомий панич Мержинський (направленний до мене Тучапським)”.
4.3.1.1. Однак справжнім, великим, спалюючим і знищуючим коханням Лесі Українки був Сергій Мержинський. Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Лесю мучив туберкульоз кісток, Мержинського – туберкульоз легенів (сухоти). Він приїхав з Мінська, де служив на залізниці. Вперше про Мержинського згадується в листі до матері 21 липня 1897 р. “Мій новий знайомий панич Мержинський (направленний до мене Тучапським)”. З цьогож листа дізнаємося, що Мержинський живе в Ялті, в частині міста, де багато куряви і не видно моря. З листа стає зрозумілим, що знайомство було викликане зв`язками Лесі Українки з кримською соціал-демократичною організацією. "І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу,не можу."
4.4. Климент Квітка
4.4.1. «Справа скінчена – ми звінчалися"
4.4.1.1. У 1907 році письменниця приїхала до Криму, щоб лікувати свого друга Климента Васильовича Квітку. Згодом ця людина стане її чоловіком. Климент був молодший від Лесі на дев’ять років. Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, адже вони вважали, що з її боку кохання не було. Хоча визнавали, що Квітка обожнював Лесю. «Справа скінчена – ми звінчалися, – пише поетеса у листі до рідні. – Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній… Ми не запрошували нікого, крім свідків… Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей… все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим».
5. життєвий шлях
5.1. День народження письменниці
5.1.1. Леся Українка (справжнє ім’я — Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському.
5.2. місце проживання
5.2.1. Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне.
5.3. чим хворіла письменниця
5.3.1. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І сама хвороба, і її лікування завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання. У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети.
5.4. дитячі роки
5.4.1. Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою, розумницею і чепурушкою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю.