ОБРАЗ ЛІСУ В НОВЕЛАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ О. В. Кардащук

Get Started. It's Free
or sign up with your email address
ОБРАЗ ЛІСУ В НОВЕЛАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ О. В. Кардащук by Mind Map: ОБРАЗ ЛІСУ В НОВЕЛАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ   О. В. Кардащук

1. Твір „Битва” вважають шедевром пейзажної новели. Поштовхом до її написання дослідники вважають дві обставини:

1.1. перша – це пережиті враження від вирубки лісу в Карпатах, про що авторка згадує в автобіографії: „...це – „Битва” , котру бачила я власними очима, перебувала більше як день в лісах, де зрубували ліс і де мала нагоду бачити боротьбу робітників з столітніми великанами, соснами та смереками, й подивляла фізичну силу і спритність одних та опір і маєстат природи з другої сторони…”

1.2. друга –знайомство з О. Маковеєм, яке переросло у глибоке й щире почуття письменниці.

2. Неординарним і цікавим є художній простір новели. На початку твору Ольга Кобилянська знайомить читачів із місцевістю, де проходитимуть трагічні події, які власне, і творять конфлікт новели. Спостерігачем, великим знавцем цих глухих безлюдних місць є сама письменниця. Вона детально, як прискіпливий фотограф, змальовує картину глибокого спокою пралісу.

2.1. „в околиці Руської Молдавиці зійшлися два пасма рівнобіжних гір так близько з собою, що долина, яка їх ділила від себе, могла бути вигідним місцем ігри хіба лише для бурного потоку. Де та долина ширшала або ставала ще вужчою, де глибилась цілком, - не знав ніхто докладно. Не було тут видко ніякої дороги, ніякої стежки, ніякого найменшого сліду людського життя…”

3. Трагізм загибелі лісу поглиблюється заміщенням оповідача: оповідь стороннього спостерігача плавно і непомітно переходить в оповідь від імені жертви – вирубаних, замордованих до смерті дерев. Виникає враження справжньої битви, кривавої та немилосердної, посилене страшними жертвами по обидва боки:

3.1. „ґвалтовно здерта одіж смерек, оголені трупи велетнів, повалені одні на одних, над яким, наче над мерцями, кружляють птахи, розкидані пні, що нагадують білі кістки на бойовому полі”.

4. Художній простір новели Ольги Кобилянської „Битва” обмежений певними рамками – це смерековий ліс у Карпатах. Прагнучи викликати у читача відповідний душевний стан, письменниця створює „підтекст настрою”, застосовуючи для цього такі стилістичні засоби, як ритм фраз, шумові ефекти. Напруження лісу перед отими страхітливими словами „зрубати” письменниця передає за допомогою абсолютного уособлення, художньої тавтології та певної інверсії: „Дерева задержали віддих, беззвучна тишина, повна ожидання, розіслалася”.

5. Ольга Кобилянська магією свого таланту з прозаїчної сцени вирубування лісу витворила естетизований художній простір, де автентично протистоять краса і байдужість до неї, віра і безнадія, буяння флори і голі пеньки, врешті-решт життя і смерть.

6. Отже, лексема „ліс” у новелі „Битва” формує цілісний художній простір твору. Усі зміни „лісу” (праліс – зрубані смереки – залишені пні) визначають динаміку художнього твору й надають символічних значень: „знищення”, „урбанізація”.

7. У новелі „Віщуни” художній простір простежується своєрідною грою чорного і білого кольорів.

7.1. Одним з віщунів буттєвої драми є лаконічний осінній пейзаж лісу, що „закутується в чорний тон, - тон закінчення ”.

7.2. Інші віщуни – „чорний пень”, зграї перемоклих круків”, що пізньої осені снують полями, мов дрібні грабіжники.

7.3. Безпосередньо після цього зображується внутрішній стан головного учасника буденної драми. За допомогою одного-єдиного прислівника „також” письменниця вводить читача в енергетичне поле дії принципу паралелізму: „старому Войцехові, теперішньому побережникові панського лісу, також не то мрякою зависло”

8. Вагоме місце у новелі займає ліс і те, що насамперед визначає його, - дерева і квіти. Він був великим, але його маленька наймолодша частинка належала Войцехові, хата якого знаходилась на краю лісу. Ліс був для Войцеха раєм, спокоєм і сенсом жити. Тільки „в зеленім його світі спокійно” йому було, оскільки стосунки з селом у нього не склалися, бо він „зайда”

8.1. Від кінця листопада на початку новели через ретроспективу спогадів про ліс у різні пори року до наступної зими – такий хронотоп твору. Добираючи відповідні кольори і відтінки, Ольга Кобилянська ніби й справді „малює” ліс. Ось ми бачимо „зелений, широкий, пишний-препишний рай ”– „царство зеленого лісу”, а ось – „осніжене гілля лісу, що, ніби пухом одіте, тут і там отрясалося зі свого біло-сріблистого одіння".

9. Впродовж усього твору письменниця показує глибинні зв’язки людини з природою (це задекларовано у назві ). Невипадково мала Цецілія розмірковує над батьковим:

9.1. „ людина як деревина – як його попровадиш, так тобі й виросте”. Бажаючи віднайти „свою” деревину, вона просить допомоги у батька. „Старому, - пише Кобилянська, - дитяче питання ніби розсвітлює душу, і він без намислу каже:” Ти, моя душко, ти біла берізка”. Дитині таке визначення по душі.

10. Художній простір твору зітканий на контрасті білого і чорного кольорів, які домінують у змінах лісу, що визнає людину своїм господарем і віщує їй смерть. Білий колір символізує дитячі мрії про світле майбутнє, а чорний є символом смутку, смерті, кінця земного життя. Ліс, акумулюючи в собі всі почування героїв новели, реалізується у символічному значенні „віщун”.

11. У новелі природа є органічним світом людини. Вона виступає дійовою особою психологічного ряду, яка співпереживає найтонші порухи душевного стану героїв. Найважливіші події відбуваються в лісі, який є:

11.1. 1) місцем душевного відпочинку: „ в лісі лежала вона, витягнувшись на моху, і між вершками ялиць шукала неба. Се було гарно. ”

11.2. 2) місцем зустрічі.: „ і ся нечиста сила – то вона, прекрасна, червоно волоса відьма, що здибав її в лісі… Відьма? Таж він сказав був їй, що вона похожа на образ матері божої, що висить у церкві… ”

11.3. 3) оманою.: „ Мусиш мене шукати! – сичала у сні. – Аякже, шукати! На те, аби він прийшов сюди, ішов за її кликом бог знає куди... Він же не Довбуш! Коли сказав їй, що в лісі нічо не видко, сказала, що бачить у лісі те, чого звичайно не бачать! ”

12. Шум лісу Ольга Кобилянська порівнює із шумом морських хвиль.: „ Іншим разом заглиблялася зовсім у шум лісу і, закривши лице руками, уявляла собі, що лежить на березі моря”. Краса лісу манить до себе головну героїню новели, стає проекцією її душі. Найбільше їй подобався ліс у вересні: „ коли в лісі тихо-тихо… Потоки дзюрчать поважно і швидко, і вода їх холодна, а над їх берегами не цвітуть уже цвіти.

13. У новелі „ Жебрачка ” зображено ліс як живий організм: „ ніколи не видавалась мені зелень лісу такою живою, інтенсивною...” А шум лісу нагадує море: „ безперервний шум соснових лісів пригадував море і повно сонця. ”. Сюжет твору – відтворення душевного стану оповідача в один день місяця червня від ранку до полудня. Споглядаючи за вікном своєї кімнати природу, герой роздумує, що „щасливий той, хто розуміє її!”. Художній простір твору можемо розділити на виміряний (простір кімнати і сто кроків від дому) та фоновий, яким виступає ліс: „один з найкращих, найдикіших карпатських краєвидів пишався якраз перед моїм вікном.”

14. Отже, художній простір новели „Битва” обмежений певними рамками – це смерековий ліс у Карпатах; зміни ж лісу („праліс” – зрубані смереки – залишені пні) визначають динаміку простору цього твору. Художній простір новели „Віщуни” – контраст білого і чорного кольорів, що є домінантою сюжету і визначає переміни лісу. У новелі „Природа” художній простір побудований на ідеї протиставлення місто/ліс, у новелі „Час”лексема „ліс” виступає обрамленням та реалізується у символічному значенні „простір того, що існує в пам’яті”, а художній простір новели „Жебрачка” розділений на виміряний (кімната та сто кроків від неї) та фоновий, яким є ліс.