1. Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до професійної діяльності
1.1. Кваліфікаційна характеристика фахівця
1.1.1. ґрунтовні знання із загальноосвітніх і фахових дисциплін (загальна ерудиція)
1.1.2. володіння професійною технологією – здатність мобілізувати знання та вміння для вирішення конкретних професійних проблем
1.1.3. висока кваліфікація, яка характеризується поліфункціональністю -уміння переносити набуту здатність виконувати виробничі завдання на різні ланки професійної діяльності
1.1.4. уміння аргументувати способи вирішення проблеми на різних рівнях активності
1.1.5. уміння співпрацювати з колегами (співдружність, взаємодопомога тощо)
1.1.6. професійна компетентність асоціюється з успішною поведінкою фахівця в нестандартних ситуаціях, із неформалізованою взаємодією з партнерами, умінням оперувати суперечливою інформацією або з динамічними системами
1.2. Професійна культура фахівця
1.2.1. професійна компетентність
1.2.2. системний світогляд
1.2.3. модельне (професійне) мислення
1.2.3.1. Специфічні якості та психологічні характеристики професійного мислення практичного психолога( Н.І. Пов’якель ): практична спрямованість, конструктивність, конкретність, оперативність, своєчасність; поліпроблемність, комплексність, емпатійність, деталізованість, рефлексивність, організованість, упорядкованість; динамічність, лабільність, гнучкість, швидкість, креативність, незалежність, продуктивність; системність, діалектичність, прогностичність, аналітичність, критичність, селективність.
1.2.4. професійна творчість
1.2.5. професійна рефлексія (критична об’єктивна самооцінка)
1.2.6. оволодіння професійною етикою
1.2.6.1. особиста відповідальність за наслідки своєї роботи
2. Роль самовиховання у професійному зростанні студента
2.1. Професійне самовдосконалення студента
2.1.1. Постійне покращення своєї навчальної самостійної роботи, формування готовності до виконання подальших професійних завдань.
2.1.2. Особистісний розвиток – самовдосконалення якостей своєї особистості, необхідних для успішної майбутньої професійної діяльності.
2.1.3. Самовиховання
2.1.3.1. Самоаналіз, якому сприяє вербальний і невербальний зворотний зв’язок, порівняння себе з іншими, самоспостереження за своїми думками, почуттями і вчинками, пошук відповідей на питання «чому?», зіставлення «Я-сьогодні», «Я-вчора», «Я-завтра».
2.1.3.2. Самооцінка, яка допомагає визначити мету самовиховання. Це підвищує активність, а результати стають вагомішими. Умовою цього є те, що мета повинна бути досяжною, щоб забезпечити успіх.
2.1.3.3. Способи і методи самовиховання
2.1.3.3.1. Самонавіювання – вироблення в себе нових настанов, незвіданих психічних станів (наприклад, настрою) шляхом повторення собі словесних формул або викликання в себе яскравих образів
2.1.3.3.2. Самопереконання – процес логічного доведення собі необхідності розвитку окремих рис і якостей, які потрібні для досягнення мети й успіху професійної діяльності
2.1.3.3.3. Самопримус – вимагати від себе робити те, що найважливіше в цей момент
2.1.3.3.4. Самонаказ – внутрішня команда до дії, яка обов’язкова до виконання, наприклад, уранці вчасно прокинутись
2.1.3.3.5. Самосхвалення, самозаохочення – висловлювання задоволення собою від досягнення успіху і нагорода самого себе.
2.1.3.3.6. Самовихованню через визначення конкретної мети і завдань, розв’язання яких підносить суб’єкта на новий рівень активності та самореалізації, сприяє також критична самооцінка.
3. Професіоналізація особистості як новоутворення студентського віку
3.1. Напрями професіоналізації
3.1.1. Пізнавальні процеси
3.1.2. Цілепокладання
3.1.3. Спрямованість
3.1.3.1. Прояви спрямованості
3.1.3.1.1. розуміння і прийняття професійних завдань з оцінкою власних ресурсів для їх розв’язання
3.1.3.1.2. планування задовольняти матеріальні й духовні потреби, займаючись працею в галузі своєї професії
3.1.3.1.3. професійна мотивація, загальне позитивне ставлення, схильність і інтерес до професійної діяльності
3.1.3.1.4. бажання вдосконалювати свою підготовку до професійної діяльності, підсилюються мотиви самоосвіти і самовиховання
3.1.3.2. Рівні професійно-педагогічної спрямованості
3.1.3.2.1. Високий рівень характеризується тим, що професія педагога є покликанням: внутрішній потяг до педагогічної професії, стійкий інтерес до неї з дитинства, виражена потреба в спілкуванні з дітьми та активна співпраця з молодшими, прояв педагогічних схильностей і здібностей, позитивна мотивація навчання з усіх предметів тощо
3.1.3.2.2. Середній рівень характеризується захопленістю педагогічною професією в старших класах часто під впливом авторитетного вчителя або глибокого інтересу до окремих предметів, результат захоплення педагогікою та психологією.
3.1.3.2.3. Низький рівень – це рівень, коли студента привабило в педагогічному навчальному закладі різноманіття предметів або відсутність тих, які були в школі непривабливими (наприклад, математики); або він послухався порад родичів, друзів.
3.1.3.2.4. Відсутність професійної спрямованості – рівень, коли студент і думки не мав про професію педагога, а вступив до педагогічного вищого навчального закладу тому, що не міг вступити в інший або цей найближче від дому
3.2. Самосвідомість. Зміни, що пов’язані з професійною діяльністю
3.2.1. Формується ціннісно-смисловий зміст «Я-концепції». На зміну кризи ідентичності приходить стійке уявлення про своє «Я» як майбутнього фахівця. Зростає рівень домагань у галузі майбутньої професійної діяльності, готовність до самореалізації вже в професійній діяльності.
3.2.2. Формується позитивна самооцінка, у зміст якої входять професійні якості
3.2.3. Змінюються мотиви трьохкомпонентної «Я – самопрезентації»
3.2.3.1. бажання продемонструвати свої ділові (професійні) якості
3.2.3.2. намагання викликати до себе діловий, професійний інтерес
3.2.3.3. завоювати авторитет своїми діловими якостями
4. Чинники та механізми формування Я-концепції майбутнього фахівця
4.1. Чинники формування Я-концепції
4.1.1. Внутрішні
4.1.1.1. сформованість основних розумових операцій: аналіз , синтез, порівняння , абстрагування та узагальнення
4.1.1.2. розвинене критичне мислення
4.1.1.3. розвинена рефлексія (здатність до самоаналізу , самоосмислення і переосмислення , тобто здатність розгляду себе як об'єкта власної розумової активності)
4.1.2. Зовнішні
4.1.2.1. соціалізація
4.1.2.2. соціальна взаємодія
4.1.2.3. вплив референтної групи або соціальної ситуації
4.2. Механізми формування Я-концепції
4.2.1. Інтеріоризація, засвоєння оцінок інших людей
4.2.2. Соціальне порівняння - порівняння свого даний Я з минулим і майбутнім, своїх домагань - з досягненнями, порівняння себе з іншими людьми
4.2.3. Самоатрибуції - приписування собі певних властивостей, складання поняття про спектр своїх можливостей і здібностей на основі результатів якої діяльності
4.2.4. Смислова інтеграція життєвих переживань - сукупність его-захисних механізмів, що дозволяють людям гармонізувати свої соціальні та особисті претензії, знаходити оптимальні напрями самореалізації, компенсувати слабкості достоїнствами, визнавати сильні сторони інших не на шкоду власним «Я»